11-го березня небеса над Покровом лили гіркі сльози. Сильний дощ поливав землю, оплакуючи загибель нашого Героя, гідної людини, показового сім’янина, гарного батька і люблячого дідуся, професіонала своєї справи, старшого сержанта стрілецького батальйону – ПРИХОДЬКА Андрія Миколайовича. Наш колега, 50-річний працівник Покровського ГЗК, героїчно поліг на полі бою поблизу Соледара, що на Донеччині. У таких ситуаціях дуже важко говорити з рідними про непоправну втрату, але ми спробували…
- Він був моїм сонечком. Завжди посміхався. Його всі пам’ятають таким. Ми дуже добре жили разом, щасливо. Не розлучались протягом 27 років. Тому зараз мені дуже важко, – крізь сльози розповідає вдова загиблого воїна Тетяна…
Жінка дуже добре пам’ятає той момент, коли чоловік отримав повістку. Говорить, що він не вагався у ту мить. Сказав так:
- На війні країну боронять молоді хлопці – такі, як мій син, тому і я не стоятиму в стороні.
Тетяна розповідає, що до повномасштабного вторгнення її Андрій суттєвого військового вишколу не мав. Служив в молодості в армії, як всі, але був там зв’язківцем. Гортаючи сторінки його фронтового шляху, дружина розповідає, що спочатку Захисник служив на Полтавщині, потім – звільняв Харківщину, охороняв кодони країни з боку Бєлгорода. Так було до тієї злощасної зими… У грудні їхню бригаду відправили в саме пекло війни – на Донецький напрямок. Коли Тетяна почула цю новину, то ледь з розуму не зійшла.
- Андрій мені зателефонував наприкінці грудня 2022 року, і сказав, що їде на Схід. Розповів, що вони вже проїхали Краматорськ, Слов’янськ. В результаті – опинився під Соледаром. З тієї миті я відчула щось неладне. І він відчував… Уявляєте, відправив мені всі його цивільні речі, в яких він пару разів приїздив додому у звільнення. Ніколи не відправляв, а цього разу відправив. Я так над ними плакала, мене навіть дочка лаяла за це, – з пронизливим болем у серці розповідає Тетяна.
Невдовзі всі найжахливіші передчуття справдились…
Востаннє голос чоловіка дружина чула 7-го січня, 8-го він уже не зателефонував… Тетяна говорить, що і раніше міг пропадати на декілька днів, не подавати вісточку. Так, наприклад, було, коли брав участь у боях за звільнення Харківщини. Але тоді жінка так не переживала…
- Коли він 8-го січня мені не зателефонував, я все зрозуміла… Почала просто жахатись незнайомих телефонних номерів. Тим паче, Андрій мені буквально напередодні смерті вперше за всі 9 місяців служби сказав, що може статися найстрашніше, – пригадує вдова Героя.
Той самий пронизливий телефонний дзвінок роздався 11 січня…
- Ваш чоловік, Приходько Андрій Миколайович, героїчно поліг на полі бою. Сталася ця трагедія 8 січня 2023 року, близько 23 години. Він до останнього подиху боронив рідну землю від ворога. Під кулями витягав з окопів молодих хлопців, яких засипало земляною хвилею від вибухів. А себе не зберіг…, – розповідали побратими загиблого Захисника.
Через тривалі процедури ховали Героя рівно через 2 місяці після тієї жахливої звістки про його загибель.
11 березня на бульварі Шевченка, попри дощову погоду, було досить людно. Рідні, знайомі, друзі і колеги прийшли віддати останню шану полеглому солдату, який віддав своє життя за Батьківщину, за мирне майбутнє своїх дітей і маленького онука.
За цивільного життя Андрій Приходько більше 30 років пропрацював у Залізничному цеху Покровського ГЗК. Більшість часу – на посаді машиніста електровозу, останні роки був старшим на своїй машині.
- Ми з Андрієм Миколайовичем практично разом прийшли працювати в Залізничний цех, – згадує голова цехкому Ігор Воронкін, – Ще з молодого віку пам’ятаю його цілеспрямованим, справедливим і завжди усміхненим. Він постійно боровся за правду. Захищав спортивну честь нашого підрозділу на змаганнях з настільного тенісу. Був гарним сім’янином і гідною людиною.
Всі свята та урочисті події родина Приходьків поводила в дружньому сімейному колі. Голова родини – традиційно у центрі столу, поряд – нащадок, онук Андрійко, якого назвали на честь дідуся. Рідні говорять, що він дуже любив хлопчика. Хвалився своєю роботою і приводив онучка на екскурсію, садив за кермо свого електровозу. А маленький пишався дідусевими здобутками… Тепер пишатиметься своїм Героєм до кінця життя… Упевнені, коли Андрійко підросте (зараз йому всього 3,5 рочки) мама Галина (дочка Героя) йому обов’язково розповість про дідусевий подвиг.
А 20-річний син Віталій вже зараз продовжує батьківську справу. Він навчається у Криворізькому технікумі – на залізничника.
Всі вони разом обов’язково впораються з цією трагедією. Вони зуміють… і знову разом прямуватимуть вперед і берегтимуть в пам’яті ту незабутню посмішку свого Героя, який оберігатиме своїх найрідніших з небес.
Трудовий колектив Покровського гірничо-збагачувального комбінату, профспілкового комітету і колеги із Залізничного цеху, висловлюють глибокі співчуття родині загиблого Захисника України Приходька Андрія Миколайовича! Нехай небесні побратими з честю приймуть гідного воїна до своєї варти. Він назавжди залишиться в наших серцях справжнім Героєм, які не вмирають.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
