Історія

       АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» — найбільший в Україні виробник марганцевої руди, що здійснює розробку марганцю лише відкритим способом. АТ “ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК” виробляє 70% марганцевої руди в Україні.  Основним видом продукції є марганцевий концентрат різних сортів із вмістом чистого марганцю від 26% до 43% (залежно від сорту). Попутні продукти — керамзитова глина і шлами.   Сучасна історія розвитку підприємства починається з лютого 1944 року, відразу після звільнення місцевості від німецько-фашистських загарбників, де сьогодні розташоване місто Покров (колишнє Орджонікідзе) і основне підприємство України з видобутку і збагачення марганцевих руд — АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК».  

       Однак початок історії розвитку марганцево-видобувної галузі на території комбінату припадає на 80-ті роки XIX століття, коли на схилах берегів річки Солоної геолог Г.Федосєєв виявив на поверхні ґрунту поклади марганцевої руди. Влітку 1883 року експедиція Геологічного комітету, яку очолив гірничий інженер В.А.Домгер, провела більш повне їх дослідження. 

В.О. Домгер

Шахта №1 Покровські марганцеві копальні Нікополь-Маріупольського гірничого і металургійного товариства. 1905 р.

     Після додаткових досліджень, проведених геологами А.Міхальським і М.Коцовським, тут була розпочата промислова розробка марганцевих руд. І в 1886 році засновано перший рудник «Покровські копальні». У перший рік його експлуатації було видобуто 4400 тонн марганцевої руди.       У період з 1886 по 1908 роки в балці річки Солоної на схід від Покровських копалень виросли нові рудники. В 1892 році — рудник Брянського товариства, а в 1893 році — рудник Львова. У квітні 1896 року «Покровські копальні» орендувало акціонерне «Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство», засноване американськими та німецькими капіталістами. У 1901 році видобуток руди склав 2,1 млн. пудів.
     У 1934 році було створено самостійне рудоуправління — рудник ім.Орджонікідзе. У цьому ж році затверджений генеральний план будівництва на руднику нових промислових об’єктів і через рік введені в експлуатацію шахти №№ 1, 2, 3, 4, збагачувальна фабрика, прокладена залізнична гілка, що з’єднує рудник зі станцією Чортомлик.
     До початку Другої світової війни рудник ім.Орджонікідзе видобував 30 відсотків сирої руди всього басейну.

    18 липня 1941 рудник був захоплений німецько-фашистськими загарбниками. Післявоєнне відродження рудника почалося з 4 лютого 1944 року, з моменту звільнення території від ворога.


     З 21 квітня 1944-го року керуючим рудника був призначений Дем’яненко Феодосій Сергійович, який очолював рудник до 13 вересня 1955 року. Вже в 1944 році були повністю відновлені шахти №№ 3, 5, 6, 16, закінчено спорудження нової шахти, введена в дію збагачувальна фабрика. Протягом року було видобуто понад 60 тисяч тонн руди.
     У 1952 році у Богданівському кар’єрі рудника ім. Орджонікідзе був застосований метод видобутку марганцевої руди відкритим способом. Вже в 1953 році відкритим способом було видобуто понад 81 тисячу тонн руди — десята частина загального видобутку марганцевої руди.
     У 1954 році відкритий спосіб видобутку руди був застосований у Шевченківському, пізніше — в Олександрівському та Північному кар’єрах. За період з 1953 по 1963 роки частка ведення гірничих робіт відкритим способом зросла до 58 %.
     13 вересня 1955 року на посаду керуючого рудником ім.Орджонікідзе був призначений гірничий інженер Григорій Лукич Середа.
     У 1964 році на базі рудника ім.Орджонікідзе створений трест «Орджонікідзе-Марганець» під керівництвом Героя Соціалістичної Праці Григорія Середи.
     1 червня 1970 року трест «Орджонікідзе-Марганець» перейменовано в «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат», який Григорій Лукич Середа очолював до 27 грудня 1985 року.
     На підставі наказу № 12/111-АО регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області «Про перетворення державного підприємства Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» підприємство реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат». Загальними зборами акціонерів, що відбулися 24 січня 1997 року, Головою правління був обраний Постоловський Володимир Володимирович, який і очолював ВАТ «ОГЗК» до травня 2006 року.
     З 2006-го року Головою правління комбінату є Сергій Павлович Шуваєв.
     З 1 липня 2017-го року підприємство офіційно перейменоване в ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО “ПОКРОВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ”.
     На сьогоднішній час сировинна база АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» представлена 5-ма діючими кар’єрами: Чкаловським № 2, Північним, Шевченківським, Покровським та Олександрівським. Промислові запаси в технічних межах діючих кар’єрів, станом на 1 січня 1998 року, складали 259,2 млн. т, з них 157 млн. т, або 60% — карбонатні руди.
     Сумарна проектна потужність кар’єрів становить 9300 млн. т. на рік. У межах комбінату діють 3 фабрики: Чкаловська та Олександрівська збагачувальні фабрики, а також Богданівська аглофабрика; 2 транспортних цехи — автотранспортний і залізничний, а також допоміжні підрозділи.
     На даний момент ринковий попит на товар визначає потребу у випуску продукції. Сьогодні АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» — унікальне підприємство з величезними потенційними можливостями, як технічними, так і природно-геологічними.
     До соціальної сфери комбінату входять: санаторій-профілакторій, басейн, дитячий оздоровчий табір, Культурно-розважальний центр, стадіон, Зона відпочинку. На комбінаті працює більше 4500 працівників.
     Маючи потужний кадровий та технічний потенціал, значні промислові запаси в технічних межах кар’єрів, АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПОКРОВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» готове виконати всі завдання відповідно до вимог сучасності.