ЖИТТЯ, “ОБПАЛЕНЕ ВІЙНОЮ”: ДІВЧИНА З КИЇВЩИНИ ЗМОГЛА ВРЯТУВАТИСЯ ЗАВДЯКИ БРАТУ

     Життя дівчини, яка народилась у Покрові, а до столиці вирушила здобувати вищу освіту, складалось досить успішно, аби не клята війна… Ми зустріли Альону під час візиту до Пунктв гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям, який відкрився на базі Будинку творчості дітей та юнацтва в нашому місті. Вона погодилась розказати “ЗМ” свою історію порятунку.

     Після завершення навчання у столиці, Альона залишилася там жити та працювала помічником нотаріуса. Останні два роки дівчина проживала у с.Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області. Відстань від цього населеного пункту до районного центру, м.Буча, становить всього 25 км.
     24-го лютого Альона прокинулася від звуків потужних вибухів. Одразу ж підбігла до вікна. Вдалині побачила руйнування Жулянського мосту:
     – Було видно величезні клуби диму, які з’явилися у результаті пожежі, спричиненої вибухом. Чесно, я дуже злякалася. Одразу ж зателефонувала братові, котрий проживав у моєму селі. На той момент він ще не був в курсі того, що відбувалося. Згодом в інтернеті я прочитала, що рф розпочала війну проти України.
     За словами дівчини, ситуація загострювалася, без перебільшення, щохвилини. Вже о 7 ранку рашисти здійснили авіаудар по військовій частині, розташованій неподалік від дому Альони. Буквально за декілька годин над населеним пунктом почали літати ворожі винищувачі. І саме почувши цей моторошний, надзвичайно сильний звук мотору, брат Діма наполіг, на тому, що їм треба якомога швидше виїздити, щоб врятувати свої життя. Спочатку Альона думала залишатися, але послухала рідну людину. Тому вони похапцем зібралися, сіли в автівку та рушили у дорогу.
     Альона говорить, що їхній шлях був дуже складним. Через те, що траса була переповнена, виникали довжелезні затори. Тому брат та сестра змогли виїхати за Київ тільки о 19-ій годині. Перебуваючи на Київщині, вони добре запам’ятали той моторошний жах, котрий відбувався навкруги. У небі швидко переміщувались літаки та гвинтокрили, а навкруги було багато військових і техніки.
     Спочатку біженці прийняли рішення прямувати в сторону західних областей, щоб перечекати небезпеку там. Але батьки, які проживають у нашому місті, наполягли на тому, щоб Альона з Дімою їхали додому.
     – Наша дорога до Покрова тривала 17 годин. На той момент ще не було блок- постів, їх тільки-но починали зводити. Тому машину ніхто не зупиняв. Але виникали проблеми з паливом, тому що на заправках на одну машину продавали лише по 10 літрів бензину, і то тільки за готівку. Плюс знову-таки довелося постійно стояти у величезних заторах, –згадує той страшний зимовий день переселенка з Київщини.
     Доїхавши до Умані, біженці трохи заспокоїлись, адже там була зовсім інша обстановка, не така напружена, як у Києві. А ось коли вже майже дісталися Апостолового, зустріли велику колону машин, які виїздили з Харківського напрямку. Люди говорили, що часу на роздуми в них не було: вони дуже швидко збиралися та тікали від небезпеки, і на той час перебували у дорозі по 12-14 годин.
     Нарешті, доїхавши до Покрова та обійнявши своїх батьків, брат із сестрою відчули себе у безпеці. Наразі дівчина говорить про те, що всі її друзі та знайомі виїхали із села. Вони не знає, яка там зараз ситуація і наскільки туди безпечно повертатися. Та попри це переселенці з Київщини мають величезну надію на те, що Україна переможе, і всі люди повернуться додому, будуть працювати та відроджувати Батьківщину!

     Ми також підтримуємо таку думку, бо знаємо, що правда за нами, адже ми – на своїй землі, і зуміємо її відстояти! Слава та величезна подяка нашим Захисникам, які щомиті борються з рашистами та оберігають наш спокій! Віримо, що Україна розквітне і на нашій землі настане довгоочікуваний мир!

Сподобалась ця стаття?

Share on Facebook
Share on Twitter
Share on Linkdin
Share on Pinterest

PokrovGZK© 2020 Design by DIT

Україна, Дніпропетровська обл., м.Покров, вул. Центральна, 11