Сьогодні історична дата, яка у мирний час мала б бути вихідним, бо 28 червня вже 26 років носить статус “Державного свята”. Саме в цей день у 1996 році Верховна Рада ухвалила “Основний Закон” – Конституцію України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої країни і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, на світовий досвід. Цей важливий документ став реальною і дієвою основою розбудови незалежної, демократичної держави як повноправної учасниці європейського співтовариства.
Перші 5 статей Розділу І Конституції України свідчать про те, що наша держава є абсолютно самостійною, а її кордони – цілісними та неподільними у визначених межах. І ніхто, не має жодного права ставити під сумнів або порушувати виплекані віками принципи. Але для ворожої росії, де, крім наказів кривавого диктатора та правди його пропагандистів, не існує жодних законів, немає цінностей. Ці варвари вирішили, що вправі зазіхати на недоторканість кордонів суверенної держави в самісінькому центрі Європи. Тільки от не врахували, що ми віками виборювали незалежність та свободу, і вже ніколи ними не поступимось.
Адже за всіма здобутками, за кожним демократичним кроком державотворення в Україні стоїть її незламний народ – носій суверенітету і єдине джерело влади. Його єдність і могутність рашисти як раз і недооцінили, бо споконвіку не чули таких понять. Українці з першого дня війни непробивним щитом стали на захист свого рідного дому – вільного, і незалежного, в якому гарантовані права і свободи кожної людини, в якому є єдине громадянство України, і ми цим пишаємось.
На жаль, сьогодні, під час військових дій, керівництво нашої країни не в змозі забезпечити нам дотримання соціальних цінностей, прописаних в Конституції – недоторканність і безпеку людського життя та здоров’я, честі і гідності. Таку можливість у держави нахабно намагаються відібрати рашисти, бо в їхній країні людина та її життя – це порожнє місце.
Але нічого у жалюгідних загарбників не вийде, бо українці не збираються поступатись своїми Конституційними правами, гарантіями та свободами. І щодня, вже протягом чотирьох місяців, доводять це на полі бою, на економічному, соціальному, волонтерському та міжнародному фронтах. Влада і народ – єдині у прагненні відстояти демократичні цінності держави, і стоятимуть за це аж до Переможного фіналу.
Прикро те, що далеко не всі найкращі сини нашої Батьківщини дочекаються цієї священної миті, здобутої руйнуваннями та стражданнями, слізьми та болем, пролитою кров’ю Героїв. Одного з тих, хто гідно загинув у боротьбі за цілісність та мирне майбутнє своєї держави – нашого земляка, стрільця парашутно-десантного батальйону Максима МАЛОГО, сьогодні урочисто проводжатимемо в останню путь. Покров попрощається із Захисником, тільки на один рік старшим за Конституцію України, у День “Основного Закону”, біля пам’ятника борцю за Незалежність Батьківщини – Великому Кобзарю Тарасу Шевченку. Саме цей геній української поезії заповідав нам таке:
Свою Україну любіть.
Любіть її… Во врем’я люте.
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
Любимо, молимось за кожного Захисника, за свою родину, за безпеку дитини, за нескорену неньку-Україну. Любимо і боремось за своє, не жаліючи життя…
Та незважаючи на “врем’я люте”, Вистоїмо! Захистимо найвищі Конституційні цінності, виженемо ганебного окупанта зі своєї святої землі! І знову, за багатовіковою традицією, почнемо будувати наймогутнішу державу, яку поважатиме весь світ!
