Так про свого тата-Героя розповідає Сніжана – дочка нашого колеги, помічника машиніста тепловозу Залізничного цеху Василя МЕТЕЛЬСЬКОГО. Він, за власним бажанням, з перших тижнів повномасштабного військового вторгнення росії на територію України, пішов добровольцем до військкомату. Не міг просто дивитись, як москалі вбивають наших дітей, нищать міста та села, трощать історичні пам’ятки та інфраструктуру. Але… як справжній чоловік, він і не міг просто так піти, залишивши родину напризволяще. Війна розділила життя сім’ї Метельських на ДО і ПІСЛЯ.
Вже 25-го лютого, після доби нервових стресів та вагань, Василь Метельський вирішив виїхати з Покрова на Західну Україну. Звісно, забрав з собою своїх коханих дівчат – дружину Анастасію та донечку Сніжану. Дорога була важкою, але благополучною для сім’ї. Вже на Західній батькам довелось робити дуже важкий вибір: або залишати донечку поряд з собою, тим самим наражаючи її на потенційну небезпеку, бо вся Україна опинилась під ризиком ворожого удару; або відправити її з бабусею за кордон – до Польщі, де мешкає рідна тітка Сніжани. Все ж таки батьківські почуття довелось у собі трохи загасити і ввімкнути розсудливість. Вистоявши багатогодинну чергу на кордоні, крізь біль та сльози, донечку вдалось відправити у безпечне місце, в якому немає вибухів, пострілів і сирен. Є тільки нормальне життя – з відвідуванням школи офлайн, новими знайомствами, враженнями, емоціями, але без найголовніших у світі людей – любих батьків, котрих ніхто не може замінити.
Оговтавшись після розлуки з дитиною, подружжя відправилось до родичів, що згодились їх прихистити на Західній Україні. Трохи відпочивши з дороги, Василь вже наступного дня поставив дружину перед неочікуваним фактом: “Я до військкомату. Я маю вступити до лав ЗСУ і Захищати свою Батьківщину, власну родину, я ж – чоловік!”. Від таких слів у Анастасії застигло серце, внутрішній біль та страх виливався через гарячі сльози. Та мудрі слова коханого втішили дружину, яка стала надійним тилом для свого найдорожчого у світі Захисника. Дякувати Богу, весь цей час Василь служив неподалік від тимчасового прихистку, тому подружжя мало змогу бачитись. Настя примкнула до волонтерської роботи, стала першою постачальницею необхідних речей та предметів для свого рідного солдата. Життя родини Метельських повністю змінилося, його розділила жорстока реальність, до якої нині змушені пристосовуватись всі українці…
Але, як полюбляє говорити оптимістично налаштований і доволі мудрий Захисник: “Все буде добре. Все буде Україна!” Своєю впевненістю, рішучістю, повагою до інших, небайдужістю і готовністю завжди прийти на допомогу тато Василь Метельський вирізнявся і в мирному житті. Його кохані дівчата завжди почуваються під надійним захистом свого Героя. Такі ж гідні якості у татуся переймає і його маленька Ластівка, люба Крихітка:
– Саме такими ласкавими словами мене називає мій татусь. Мені це дуже подобається. Правда, він може бути і суворим, але завжди дуже справедливо розцінює ситуацію. Вчить мене поважати людей і допомагати їм у важких ситуаціях, як сам завжди робить. Він дуже добрий і сміливий – мій справжній дорогий Герой.
Такою тато-Захисник виховує і свою тендітну донечку. Ось нагальний приклад – історія, котра назавжди оселилась у дитячому серці:
– Якось ми з татусем пішли до парку ім. Б. Мозолевського, у нас в Покрові. Там якраз відкрили канатну дорогу на дитячому майданчику. Мені так хотілося туди залізти і спробувати походити, але я дуже боялась висоти. У цю мить папа міцно взяв мою руку у свою і крок за кроком говорив, що мені потрібно робити, куди ступати, не відпускаючи. Зізнаюсь, було лячно, але я відчувала татову підтримку, тому поборола свій страх, за що дуже йому вдячна.
Для дитини дуже важливо відчувати себе захищеною і потрібною. Розуміти, що таке батьківська ласка, турбота, сувора настанова і сильні почуття, міцніші за будь-яку броню. Тим паче, тато щодня нагадує про це донечці під час обов’язкового спілкування. Тим і дитина відплачує, особливо, коли починає розуміти правду життя, стає дорослішою, навіть не по роках. Так і наша тендітна Сніжана за кордоном стала більш самостійною, впевненою у собі, хороброю дівчинкою, котра впевнено долає труднощі і страхи, бо просто не має права підвести свого найголовнішого Героя – татка, котрий боронить Україну від москалів:
– Я дуже пишаюся своїм татусем. Хочу побажати йому всього найкращого, більше позитивних емоцій. Нехай у нього все виходить у досягненні важливих цілей. Я дуже-дуже його люблю. Головне, щоб він швидше здобув Перемогу та зміг повернутися додому, і ми, нарешті, побачились. Мрію його міцно-міцно обійняти і більше ніколи не відпускати.
Це була ще одна історія героїчного татуся-добровольця, котрий гідно Захищає Україну від російських окупантів. Бажаємо Василю Метельському якнайшвидше здійснити мрію своєю Ластівки. Нехай янгол-охоронець ніколи Вас не покидає, сили духу, витримки і мирної небесної блакиті!
Взагалі – це історія про мого найкращого у світі кума, якого ми дуже любимо і з нетерпінням чекаємо з ПЕРЕМОГОЮ! Нехай ця родина якнайшвидше воз’єднається, бо вона дійсно заслуговує на щастя під мирним небом України!
Далі буде…
Підготувала Наталія ЧЕПЕЦЬ
