Поки на нашій рідній землі триває війна, розв’язана рф, українці продовжують тікати від куль, покидаючи власні домівки. Вони рятують себе та своїх дітей від навали окупантів, для яких слово “визволення” стало синонімом до слів “вбивство”, “насилля” та “знищення”.
За інформацією заступника керівника Офісу Президента України Кирила Тимошенка, кількість внутрішньо переміщених осіб за час ведення війни на території країни склала вже більше 2 млн людей. Переселенці, втративши все, особливо потребують житла. За словами посадовця, для цього державі необхідно надати майже 600 тис. помешкань. Є надія на те, що до кінця 2022 року будуть побудовані 30 тис. таких загальною вартістю 36 млрд грн.
Якщо говорити конкретно про Дніпропетровщину, то у нашій області наразі офіційно зареєстровані понад 202 тис. переселенців. Люди приїздять з регіонів, де зараз точаться активні бойові дії – з Донеччини, Харківщини, Луганщини, а також намагаються вирватися з окупації на Херсонщині. Серед тих, хто був змушений покинути рідний дім – мешканці містечка Чугуїв Харківської області– подружжя Катерина та Олександр з 11-річним синочком Єгором. Люди поділилися своєю історією з нашими кореспондентами.
За словами Катерини, 24 лютого їхня сім’я прокинулася від страшного звуку вибуху. Як виявилось, ворожа ракета влучила в аеропорт, розташований всього у 5 км від їхнього будинку:
– Саме так для нас почалась війна: із вибухами, від яких щосили трусились стіни будинку, страхом за своє життя та найбільше – за життя дитини.
Переселенці говорять, що звуку сирени, який би сповіщав про повітряну небезпеку, у місті не вмикали. Тому їм доводилося орієнтуватись по вибухам. Коли вони лунали зовсім поряд, то родина, дотримуючись правила двох стін, швидко прямувала до ванної кімнати. Таким чином, люди рятувались протягом півтора місяця! І кожного дня не знали, що на них чекає попереду, чи зможуть вони вижити…
– Коли з двох автомобільних мостів, через які можна було виїхати з міста, залишився тільки один, ми остаточно вирішили виїздити. Було не зрозуміло, чи довго збережеться така ситуація, адже мешканці Чугуєва ризикували залишитись повністю відрізаними від шляху до спасіння, – згадує Катерина.
Саме тому 6 квітня родина, зібравши тільки найнеобхідніше, виїхала автомобілем разом із знайомими. Обрали маршрут до Покрова, тому що саме у нашому місті живе їхній добрий друг. Він допоміг біженцям із Харківщини облаштуватись та знайти житло, яке небайдужі мешканці надали родині з умовою оплати тільки за комунальні послуги.
Як відзначають Катерина з Єгором, Покров їм дуже подобається:
– Спокійна атмосфера, добрі привітні люди, котрі готові прийти на допомогу – все це про ваше місто. Ми також надзвичайно вдячні лікарям, які надали нам необхідну медичну допомогу.
Зараз переселенці звикають до спокійного життя та вірять, що наша Перемога – неминуча. Люди всім серцем хочуть повернутися додому, мають величезну надію на те, що мрія українців вже дуже скоро здійсниться.
Ми бажаємо всім, хто був змушений залишити рідний дім, обов’язково пережити цей складний етап та не втрачати надії на повернення! Впевнені, ми Переможемо, і разом відбудуємо нашу рідну Україну! І в кожному її куточку запалає теплий вогник родинного вогнища.
