Віками українці відстоювали свою свободу і боролися за Незалежність країни. І сьогодні наша Батьківщина знаходиться у стані неоголошеної війни. У 2014-му році, в найврвзливіший для нас час сусідня держава втрутилась у внутрішньополітичні сутички українців та ввела свої війська на території Донецької і Луганської областей, частина населених пунктів стали окупованими. Саме тоді прокинулася національна свідомість українського народу. Тисячі патріотів без вагань рушили боронити цілісність кордонів зі зброєю в руках. Серед цих героїв були і працівники комбінату. Напередодні ювілейного дня народження України кореспонденти «ЗМ» зустрілися з одним із них. Це Олександр РУДЕНКО – машиніст бульдозера в кар’єрі колони КДТ Автотранспортного цеху. У відвертій розмові чоловік згадував подробиці суворого військового життя, без прикрас і масок…
Мирне життя для Олександра Руденка закінчилося у квітні 2014 року, коли він потрапив під першу хвилю мобілізації. На той час чоловік працював слюсарем черговим та з ремонту устаткування у Північному кар’єрі Покровського ГЗК.
У лавах Збройних сил України Олександр потрапив до 20-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони «Дніпропетровськ». Одним з перших підрозділ вирушив до зони АТО.
Олександр згадує, що він разом з побратимами вирушив до зони АТО без бронежилетів, приладів нічного бачення, тепловізорів… Вже 8-го травня 2014 року перша стрілецька рота взяла участь в боях у Маріуполі, а 9-го травня – мали перші втрати. Перші не тільки в батальйоні, але й в Збройних Силах України. Далі були – Дружківка, Добропілля, Піски та Мар’їнка Донецької області.
– Найстрашніше, що було на війні, – згадує наш герой, – це втрачати побратимів. 8 травня ми зазнали перших втрат: загинуло двоє наших солдатів – заступник командира баталь-йону та кулеметник…
Рятуватись від неймовірного пригнічення та смутку, боротись за життя на передовій нашому захиснику допомагала любов до родини, дитячі листівки та малюнки. Вдома на Олександра чекала дружина Олена і два сини –
старший Максим і молодший Руслан і, звісно, мама.
В листопаді 2014-го Олександр Руденко повернувся до родини і звичайного, мирного життя, та війна назавжди розділила його на «до» і «після»… Але, незважаючи ні на що, мужній чоловік продовжив іти своїм професійним шляхом.
У вересні 2018 року Олександр почав працювати машиністом бульдозера в колоні КДТ Автотранспортного цеху. Це рішення було невипадковим, адже в АТО він був механіком на БМП «Ведмідь», і йому до душі припала важка гусенична техніка.
Будучи вдома, захисник постійно тримав зв’язок з бойовими товаришами. Вони стали його другою родиною.
Час потроху минав і одного дня наш колега відчув, що побратими потребують його допомоги. Так, у 2019 році Олександр Руденко знову вирушив до зони АТО, цього разу під Слов’яносербськ Луганської області, де прослужив півроку. Побував на спільних навчаннях з американськими військовими. Це був цінний обмін досвідом. Військовослужбовець зазначає, що від початку воєнних дій українська армія зміцнішала:
– У порівнянні з 2014-м наша армія вийшла на новий рівень. Тому військові зараз більш впевнено себе почувають. У 2014-му ми умовно йшли у своїх «капцях та шортах». Це потім вже з’явилися каски, бронежилети у достатній кількості, сучасне озброєння.
За вірну службу Батьківщині Олександр Руденко був нагороджений Відзнакою Президента України, отримав медалі: «За вільну Луганщину», «Учасник АТО», нагрудні знаки: «Ветеран війни», «Захисник вітчизни». Та найцінніша нагорода для нашого героя – це те, що поряд з ним чарівна дружина, мама і змужнілі сини, якими наш колега дуже пишається, як і вони своїм батьком-захисником.
Після демобілізації Олександр Руденко продовжує працювати на комбінаті. У виші навчається його старший син Максим. А Руслан – учень 10-го класу і спортивна гордість міста. Він професійно займається єдиноборствами. Хлопець привіз з Латвії дві «золоті» медалі, ставши двічі абсолютним чемпіоном світу!
Поряд з родиною наш герой щасливий, але не виключає можливості повернення до військової служби, бо ладен зірватися будь-якої миті, якщо його покличуть бойові товариші.
– Зараз там неспокійно, постійні провокації з ворожої сторони, – говорить Олександр.
До 30-річчя Незалежності України наш захисник озвучив лаконічне але дуже змістовне побажання:
– Україні бажаю процвітання, українцям – любити свою державу, бо вона у нас єдина!
