79 років тому, 9-го травня 1945-го, весь цивілізований світ з неймовірною радістю зустрічав День Перемоги… Перемоги над нацистським режимом, над смертю, над страшним горем та болем, які пережили мільйони родин по всьому світу. Цей день був священним і для українців, бо наші діди та прадіди проливали кров за свою Батьківщину, всіма силами наближали мир для нас – наступних поколінь. Ми неймовірно вдячні їм за це і доземно вклоняємось перед Подвигом заради майбутнього.
Сьогодні дата Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні дещо змінила свій вектор та сенс для сучасного покоління українців. Гасло 9-го травня «Ніколи знову…» перетворилося на «Можемо повторити»… з боку російських окупантів. Через їхнє повномасштабне вторгнення на територію нашої суверенної держави ми вже третій рік поспіль живемо у війні – війні ХХІ століття… Учасникам бойових дій понад 70-річної давнини, які на собі відчули весь тягар страшних подій Другої світової, довелось стати свідками ще однієї війни – нікому непотрібної. Але ми сподіваємось на те, що наше «9 травня» настане зовсім скоро, а ветерани, які поряд з нами, ще подихають Переможним мирним повітрям на рідній землі.
Саме з таким оптимістичним настроєм та з повагою до Подвигу воїнів 40-х років ХХ століття 9-го травня керівники профкому Покровського ГЗК – Євген Запускалов та Юрій Чепінський — поклали квіти до обелісків Другої світової війни та вклонились перед світлою пам’яттю всіх полеглих Героїв…
Потім профлідери завітали в гості до єдиного ветерана, який залишився в живих у Покрові – Михайла Федоровича СІЛІНА. Він у свої 99 років тримається просто молодчинкою – посміхається, жартує і з щирою вдячністю зустрічає гостей, котрі прийшли привітати Героя з його Перемогою.
- Доброго здоров’я, — з такими словами Михайло Федорович зустрів лідерів профспілки. На честь свята ветеран-визволитель одягнув свій переможний піджак, на якому виблискували медалі «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною», Орден Вітчизняної війни, Орден «За мужність», а також низка ювілейних.
Герой пам’ятає, що зустрів переможний світанок в Ірані, у складі морського флоту. А взагалі-то фронтовий шлях Михайла Сіліна розпочався у 1943 році. 8-го січня молодий солдат прийняв присягу при 353-му стрілецькому полку за військовою спеціальністю «Мінометник». Служив у складі цієї бойової одиниці 1 рік та 4 місяці. Звільняв міста та села, не раз потрапляв під бомбардування та мінометні обстріли ворога. Пам’ятає, як у боях гинули його товариші… І зараз згадує ти лихі події із завмиранням серця.
Михайло Федорович розповідає, що в день визволення Одеси, 10 квітня 1944 року, його 353-й стрілецький полк відправили на відпочинок та поповнення. Незабаром у частині з’явилися офіцери морського флоту, до яких незабаром долучився і наш ветеран…
Він пройшов тернистий шлях воїна, а після Перемоги залишився на військовій службі. Бачив багато…, тому категорично проти війни, бо нічого доброго вона з собою не несе.
Євген Запускалов та Юрій Чепінський щиро подякували Михайлу Федоровичу за його Подвиг. З побажаннями міцного здоров’я та мирного неба вручили сивочолому ветерану квіти та конверт з матеріальної допомогою у розмірі 7 тисяч гривень від профспілки Покровського ГЗК. Натомість гості отримали солодкі подарунки від господині дому, дружини Михайла Федоровича – Ніни Миколаївни. Вони разом вже майже 40 років. Живуть у злагоді та взаємній любові. Розповідають, що продовжують інтелектуально завдяки грі в шахи та цікавим бесідам.
Наша святкова зустріч з ветераном завершилась домовленістю про наступний візит – 27 лютого 2025 року, коли Михайло Федорович Сілін святкуватиме своє 100-річчя. Сподіваємось, що цей день він та всі українці зустрічатимуть вже під мирним небом.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
