Дата 26 квітня 1986-го року стала гіркою точкою неповернення, що розділила життя багатьох людей на «до» та «після». Саме тоді весь світ сколихнула новина про те, що на Чорнобильській атомній електростанції сталася жахлива техногенна аварія, котру визнали наймасштабнішою у ХХ столітті. Ця трагедія скалічила долі сотень тисяч людей, змусивши їх покинути рідні домівки та виїхати з небезпечної зони. Неймовірним випробуванням стала вона й для тих, хто, не побоявшись невідомості, поїхав у саме пекло радіаційної катастрофи. Вони це робили задля того, щоб, без перебільшення, врятувати світ від наслідків страшної трагедії. Серед ліквідаторів був і наш колега, машиніст ЕК № 135 Олександрівського кар’єру з понад 40-річним стажем роботи – Володимир ЗАБЄЛІН. Про його подвиг заради майбутнього прийдешніх поколінь читайте в нашому матеріалі, присвяченому 38-й річниці Чорнобильської катастрофи.
У квітні 86-го рясніше ніж зазвичай квітнули сади… Весна активно вступала в свої права… І на фоні цього весняного пробудження сталася жахлива подія – катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. Про цю масштабну аварію помічник машиніста крокуючого екскаватора Олександрівського кар’єру, 24-річний Володимир Забєлін, дізнався з новин по телевізору. Він згадує, що тоді ніхто нічого не зрозумів. Він особисто продовжив жити звичним життям – ходив на роботу, тішився маленьким сином Віталієм та вірив тільки у краще. Але доля розпорядилася інакше… Наш колега в числі перших відправився в епіцентр техногенної катастрофи та мужньо став на захист всього людства.
– Влітку 1986-го року я був у відпустці. Буквально за декілька днів отримав повістку з наказом прибути до військкомату. Там мені повідомили про те, що я разом з іншими хлопцями з нашого міста маю поїхати на ліквідацію аварії на ЧАЕС. Тієї ж ночі ми виїхали. Ніякого страху у мене тоді не було, бо я поняття не мав про те, що на мене чекає попереду. На той час я вже мав військовий досвід, бо проходив строкову службу в артилерійських військах м.Капустін Яр, тому чітко усвідомлював, що маю виконати свій громадянський обов’язок, – згадує ліквідатор.
Цікавий нюанс озвучив Володимир Георгійович, зазначивши, що перед відправкою майбутні ліквідатори не проходили медичне обстеження. Це було дивно. Адже такий огляд однозначно мав бути, так як пізніше виявилося, що багатьом, хто побував в Чорнобилі, взагалі не можна було там знаходитися за медичними показниками.
Його зустріла гнітюча атмосфера Чорнобиля
А далі був автобус до Дніпра, потім – переліт до Білої Церкви. Там всім видали військову форму і машинами доставили в с.Оране Іванківського району Київської області. На місці стояли намети, розраховані на проживання 12 людей.
Буквально наступного дня Володимир Забєлін отримав наряд та автобусом попрямував безпосередньо на територію атомної станції. Дорога хоч була й недалекою, але психологічно важкою, бо навкруги стояли пусті села, відчувалася гнітюча атмосфера. Наш співрозмовник говорить про те, що він виконував різну роботу: проводив дезактивацію та прибирання у приміщеннях, що розташовувалися у безпосередній близькості до зруйнованого 4-го енергоблоку.
– Відстань від місця моєї роботи до енергоблоку, котрий постраждав у результаті аварії, була приблизно 300 метрів. Тоді я почав розуміти, що радіація – дуже небезпечна, стало дійсно страшно через те, що я не знав, як вона може вплинути на моє здоров’я.
Радіація – «невидимий ворог»
Тривалість робочого дня залежала від дози опромінення, котру ліквідатори могли отримати, знаходячись в тому чи іншому місці. Цей показник визначався дозиметристом. Нормою опромінення вважалися 2 рентгени в годину. Таким чином, в середньому Володимир Георгійович виконував поставлені задачі протягом 10-15 хвилин на день. Після цього його разом з іншими везли назад — в розташування частини.
Із засобів захисту ліквідаторам видавали лише найпростіший респіратор («пелюстку») та спецодяг, який змінювали через декілька днів. Ніяких захисних костюмів не було. Разом з тим, люди добре розуміли, що радіація все ж таки має негативний вплив на їхнє здоров’я.
Поліпшити настрій тих, хто став на захист людства, намагалися повноцінним харчуванням. Як згадує Володимир Забєлін, їжу готували безпосередньо в розташуванні частини, на польовій кухні. Не секрет, що на той момент в державі спостерігався шалений дефіцит, в тому числі й продуктів. Але для ліквідаторів всього було вдосталь: консервів, соків, компотів тощо.
«Я просто гідно виконав свій громадянський обов‘язок»
Наш колега знаходився в небезпечній зоні з 10 по 25 червня 1986 року. Він отримав дозу опромінення, рівну 25 рентгенам. Після повернення додому Володимир Забєлін регулярно проходив медичні огляди у спеціальному кабінеті для ліквідаторів. Там йому діагностували підвищений тиск, але він намагався впоратися з цим самотужки, путівки на оздоровлення ніколи не брав. Нині він, в силу свого віку, має деякі проблеми зі здоров’ям. Ліквідатор говорить, що радіація теж мала вплив на його організм.
Зараз Володимир Георгійович має статус ліквідатора 2 категорії, що дає йому пільги на 50% знижку в оплаті комунальних послуг і надбавку до пенсії. Печальним нагадуванням про його боротьбу з невидимим ворогом є медалі: «Захиснику Вітчизни», «Учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС», «Афганці Чорнобиля».
– Я не вважаю, що вчинив подвиг. І ніякий я не герой. Я просто виконував все, що мені доручали, – скромно говорить Володимир Забєлін.
Зараз він продовжує працювати на благо комбінату та радіє кожній миттєвості, проведеній з найріднішими. Разом з дружиною Тетяною Анатоліївною вони виховали двох дітей — Віталія та Ірину. Ті, в свою чергу, подарували батькам чудових онуків — Семена, Дарину та Емілію. Син Віталій вже понад рік захищає нашу державу від ворога у військах протиповітряної оборони.
На річницю Чорнобильської трагедії Володимир Георгійович бажає побратимам триматися, піклуватися про своє здоров’я, налаштовуватись тільки на позитив!
Ми ж від себе висловлюємо глибоку вдячність всім ліквідаторам, які проявили самовідданість, мужність та героїзм у боротьбі з невидимим ворогом – радіацією. Бажаємо кожному міцного здоров‘я, життєвої енергії, сімейного затишку та тільки мирного неба!
