Понад 35 років минуло з того часу, коли людство сколихнула наймасштабніша техногенна катастрофа ХХ століття. Тоді увага всього світу була прикута до подій, які відбувалися на 4 реакторі Чорнобильської атомної електростанції. І саме туди з перших же хвилин аварії відправилися ліквідатори. Вони ціною свого здоров’я, а подекуди і життя, зробили все для того, щоб захистити світ від згубного впливу «мирного атома». Був серед них і наш колега, водій технологічної колони Автотранспортного цеху Олександр КОСТЮК. Напередодні Дня ліквідатора ми поспілкувалися з Олександром Володимировичем.
«Літо 86-го я запам’ятав назавжди»
Олександр Костюк на момент Чорнобильської трагедії працював водієм у відділі робітничого забезпечення гірничо-збагачувального комбінату. Його життя було стабільним та розміреним. Але за декілька місяців після аварії на атомній станції все змінилося… 9-го серпня 1986-го року молодому чоловіку вручили повістку з наказом прибути до військкомату.
– На цьому документі була накреслена червона смуга. Це означало, що справа дійсно надзвичайно важлива, і зволікати не можна. Тоді я чудово розумів, куди мене будуть відправляти. Пам’ятаю, що батько тоді хотів поїхати на ліквідацію аварії замість мене. Я не знав, що на мене чекає попереду, але зібрався та пішов до військкомату, – згадує наш колега.
Далі було проходження медкомісії та відправлення до Кривого Рогу. Звідти – літаком до Білої Церкви, а потім – машинами до кінцевого пункту – у 25 бригаду радіаційно-хімічного захисту до с. Оране Іванківського району Київської області.
Попри гнітючу обстановку, він гідно виконував свої задачі
Після того, як чоловіки облаштувалися, їх направили безпосередньо на місце ліквідації аварії на ЧАЕС – у 30-км зону. Одразу ж на в’їзді на цю небезпечну територію перед Олександром Костюком постала моторошна картина: масовий виїзд людей, купа речей і гнітюча обстановка.
Буквально одразу чоловік відчув погіршення самопочуття: першою ударну дозу радіації на себе прийняла щитоподібна залоза. За словами нашого співрозмовника, йому дуже хотілося пити. Проблем з цим питанням не було – ліквідаторам в достатній кількості привозили мінеральну воду з Грузії.
Олександр Володимирович думав, що у небезпечній зоні буде водієм. Але йому доручили іншу роботу. Він займався очищенням рейок, якими потім повинна була подаватися опалубка для будівництва саркофагу над зруйнованим енергоблоком.
– Окрім цього, нас залучали до проведення дезактивації приміщень, котрі розташовувалися у безпосередній близькості до 4-го реактора. В тому числі: здійснювали прибирання, мили підлогу, носили бетон, а також закладали тріщини з реактора. Працювали по 1-2 хвилини, потім певний час відпочивали, – ділиться спогадами про ті складні часи ліквідатор.
Робочий день тривав 8 годин. Протягом цього часу працівники, хоч і з перервами, але знаходилися в приміщеннях, де просто-таки зашкалював рівень радіації. Але із засобів захисту їм видавали лише звичайний бавовняний костюм та маску. Цей одяг після роботи підлягав утилізації. Далі людей відвозили назад до розташування частини. Там вони відпочивали від напруги та намагалися відновити витрачені сили.
«Це не подвиг, це – необхідні дії задля порятунку»
Олександр Костюк перебував у небезпечній зоні до 8 вересня. За цей час він отримав дозу опромінення у 21,65 Рентген. Таким чином, виконавши свою задачу, він був демобілізований і відправився додому. Але радіація вже невдовзі нагадала про себе. Після повернення у чорнобильця виникли проблеми зі здоров’ям:
– Почали падати показники лейкоцитів в крові, підвищувався тиск. Страждали також зуби, почав погіршуватися зір. Для того, щоб підтримати організм, я неодноразово лікувався в санаторіях та лікарнях для ліквідаторів.
Наш колега не вважає, що вчинив подвиг, відправившись на боротьбу з «невидимим ворогом» – радіацією. Чоловік говорить, що він просто робив свій внесок у порятунок людей та всього навколишнього середовища від згубної дії «мирного атома». Говорить, що якби, не дай Боже, зараз знадобилася його допомога, то, не роздумуючи, пішов би й зробив все, що від нього залежить.
Син Віталій теж став на захист Батьківщини
На таких самих моральних засадах ліквідатор Олександр Костюк виховав і своїх синів – 35-річного Віталія та 25-річного Євгена. Старший син зараз боронить Батьківщину в лавах ЗСУ. Хлопець понад рік перебував на найгарячішому напрямку фронту – на Донеччині. Йому довелося відчути на собі пекло війни у боях за Піски та Слов’янськ… Віталій отримав поранення, був неодноразово контужений. Наразі його перевели на інший напрямок, але Захиснику надзвичайно важко знаходитись далеко від родини. Він потребує підтримки, яку з усіх сил намагаються йому дати рідні.
«Чорнобиль – це невгамовний біль»
Минуло вже 37 років, а спогади про Чорнобиль викликають у Олександра Костюка біль. Згадує деякі образливі випадки зі свого життя, коли йому казали, що він, мовляв мало був у Чорнобилі, майже нічого не зробив і перебільшує свій внесок у ліквідацію аварії. Жоден з тих, хто хоча один день, та навіть декілька годин, перебував у в зоні радіаційної небезпеки, вже заслуговує на повагу і вдячність. Адже саме такі, як Олександр Володимирович, прийняли на себе удар для того, щоб смертельна хмара не поширилась світом.
Згадкою про ті часи для чорнобильця стали нагороди за участь у ліквідації аварії на ЧАЕС: медаль «Захисник Вітчизни» та ювілейна медаль «За заслуги». Також держава надає його родині пільги на оплату комунальних послуг в розмірі 50%.
– Мені б хотілося, щоб держава більше піклувалась про чорнобильців та підтримувала їх соціальними ініціативами. А то виходить так, що ми віддали своє здоров’я, ставши на захист всього людства, але з роками про це неначе забули. Від цього дуже образливо, – акцентує наш співрозмовник.
Олександр Володимирович разом з побратимами бере участь в житті громадської організації «Союз Чорнобиль». У цей день він бажає всім ліквідаторам міцного здоров’я, наснаги та віри у Перемогу!
Ми приєднуємося до привітань та висловлюємо слова вдячності всім чорнобильцям, які ціною власного здоров’я та життя зупинили стихію некерованої і підступної радіації. Нехай у минулому залишиться жах тієї квітневої трагедії. Бажаємо всім учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС благополуччя, злагоди в родинах та довгих років мирного життя. Щира вдячність вам, шановні ліквідатори, і всім Захисникам України, за те, що боронили і бороните нас від ворога – видимого і невидимого.
Олександрина ЛЕЩЕНКО
