ПОКРОВ ГІРКО ПРОЩАЄТЬСЯ ІЗ ЗЕМЛЯКАМИ-ГЕРОЯМИ, СЕРЕД ЯКИХ – І ПРАЦІВНИКИ КОМБІНАТУ

     Сьогодні провели в останню путь дев’ятого… Життя вже 9-го покровчанина обірвала ця клята, нікому, нікому не потрібна війна. Ім’я 22-річного хлопця, котрий ще навіть не встиг розпочати дорослого життя, – Микола БЕЗЕРДЯН. Солдат був бойовим медиком парашутно-десантної роти. Загинув на Донеччині, боронячи Україну від російських окупантів. А за два дні до цієї трагічної події ми поховали нашого колегу – старшого сержанта Віталія КАРПОВА.

     У понеділок, 23-го травня, Президент України Володимир Зеленський заявив, що під завалами в обстріляному російськими ракетами селищі Десна, що на Чернігівщині, загинули 87 людей. Недоброго ранку 

17-го травня рашисти завдали ударів по кількох містечках, де розташовуються українські військові. Але удар по 169-му навчальному центру “Десна” імені князя Ярослава Мудрого виявився найкривавішим… Серед тих, кому того дня не вдалося врятуватись, був і наш колега – 48-річний машиніст крокуючого екскаватора №165 Запорізького кар’єру Віталій КАРПОВ. 28-го травня Покров провів Героя в останню путь, з усіма заслуженими почестями…

    На території підприємства ми зустріли вдову загиблого Захисника Ганну, котра у супроводі начальника дільниці №1, голови цехової профспілкової організації Запорізького кар’єру Миколи Рижикова, оформлювала документи для отримання допомоги родині. На ній просто не було обличчя, бо російські окупати вирвали жінці серце, обірвавши життя найріднішої у світі людини… Не красномовним був і Микола Олександрович… Але вони все одно не відмовили нам у розмові, присвяченій спогадам про гідного чоловіка.

     – Я пам’ятаю Віталія ще зовсім молодим, 21-річним хлопцем. Саме в тому віці, одразу після повернення з армійської служби, він прийшов до нашого кар’єру помічником машиніста крокуючого екскаватора. Усміхнений, доброзичливий, безвідмовний і дуже активний молодий чоловік став одним з лідерів підрозділу. На нього можна було покластись у будь-якій справі: і стосовно роботи, і у відношенні до спорту. Віталій був справжнім гірником-професіоналом, котрий згодом став машиністом, а останнім часом ми йому довіряли виконувати обов’язки бригадира, з чим він блискуче справлявся. Цей працівник був і спортивною гордістю цеху. У юнацькому віці Віталій займався легкою атлетикою, тому брав участь у всіх бігових видах Спартакіади комбінату. Він випромінював життєлюбність і позитив. Дуже шкода Віталія… На жаль, від нас у вічність йдуть найкращі. Щирі співчуття родині, – промовив Микола Рижиков.
     Наше підприємство втратило ще одного досвідченого спеціаліста, надійного колегу та друга, а родина – люблячого, турботливого, найкращого в світі чоловіка і батька.
     У Віталія КАРПОВА залишилася дружина та дві дорослі доньки, які намагаються триматися, хоча втамувати гіркоту втрати рідної людини неможливо.
     З початком активної фази війни чоловік рвався на фронт, та дівчата його стримували. Але коли Віталію прийшла повістка, він ні хвилини не вагався.
     – Я йду захищати свою Батьківщину, щоб мої діти та майбутні онуки жили у вільній країні, – сказав тоді коханій дружині Віталій Карпов.
     – Він був сонцем, – розповідає Ганна, – дуже уважним, люблячим, дбайливим, надзвичайно життєрадісним, чуйним, щирим. Ніколи не відмовляв тим, хто до нього звертався, першим приходив на допомогу. До нього тягнулись люди, мав багато друзів…
     Віталій Карпов справді володів даром зігрівати серця оточуючих вірою в силу добра і правди, випромінював оптимізм. Дружина розповідає, що в колективі його поважали як професіонала своєї справи і дуже любили за позитивний настрій. Він завжди підтримував своїх колег, друзів, був поряд, розділяв важкі та приємні моменти життя, а для сімʼї завжди залишався міцною опорою та надійним тилом.
     Тепер родині та трудовому колективу не вистачатиме його посмішки, лагідного погляду, доброго слова, слушної поради…
     Віталій віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Він пішов на боротьбу з рашистами заради всіх нас, заради майбутнього своїх дітей та онуків у вільній країні. Тому ми повинні усвідомлювати високу ціну нашої свободи, продовжувати боротьбу за цілісність держави, волю та справедливість.

     Герої не вмирають… вони поповнюють стрій захисників українського неба. Приєднався до них і Віталій… Пам’ять про його подвиг вічно житиме в наших серцях, думках, теплих спогадах.

     Колектив Покровського гірничо-збагачувального комбінату, Запорізький кар’єр та екіпаж ЕК №165 висловлюють щирі співчуття родині Героя, який до останнього подиху боронив рідну землю. Вічна шана мужньому Захиснику, котрий боровся в імʼя Незалежності України, Волі її народу, нашої спільної Перемоги!
                                                                                                                                                   Фото прес-служби міського голови

Сподобалась ця стаття?

Share on Facebook
Share on Twitter
Share on Linkdin
Share on Pinterest

PokrovGZK© 2020 Design by DIT

Україна, Дніпропетровська обл., м.Покров, вул. Центральна, 11