Леся Українка (справжнє імʼя Лариса Петрівна Косач) – фундаментатор новітньої української літератури, відома у всьому світі.
Понад усе поетеса любила свою рідну землю – Україну. І той її куточок, де вона народилася – Волинь, Поділля. Через невиліковнухворобу все її життя перетворилося на суцільне випробуванння. Але геніальна донька України, попри страшний біль у кістках, продовжувала боротись: грати на фортепіано, малювала, знала понад десять мов, з поміж яких – старогрецька й латинська. У 19 років написала для своєї молодшої сестри книжку «Стародавня історія східних народів», видану в 1918 році як підручник для національної школи.
Змучена нападами хвороби, Леся Українка змушена була часто виїзджати з Батьківщини, що додавало їй душевних страждань, бо її серце завжди линуло до України, яку вона оспівувала в своїй творчості.
До тебе, Україно
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється…
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється…
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
Хоча поетичні рядки Лесі Українки часто овіяні сумом, сподіваємось, наступні її слова стануть пророчими, і обовʼязково втіляться в реальність, бо Україна ПЕРЕМОЖЕ!
Перемога
Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.
Я боялась до серця приймати.
«Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, –
Не чаруй і не ваб надаремне.
Не чаруй і не ваб надаремне.
Що мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне».
В мене серце і смутне, і темне».
А весна гомоніла: «Послухай мене!
Всі коряться міцній моїй владі:
Всі коряться міцній моїй владі:
Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді;
І красує в зеленім наряді;
Темна хмара озвалася громом гучним,
Освітилась огнем блискавиці;
Освітилась огнем блискавиці;
Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним;
Все коряться мені, мов цариці;
Все коряться мені, мов цариці;
Хай же й темнеє серце твое оживе
І на спів мій веселий озветься,
І на спів мій веселий озветься,
Бо на нього озвалося все, що живе,
В тебе ж серце живе, бо ще б’ється!»
В тебе ж серце живе, бо ще б’ється!»
Тихо думка шепоче: «Не вір тій весні!»
Та даремна вже та осторога, –
Та даремна вже та осторога, –
Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, весно, – твоя ПЕРЕМОГА!
Весно, весно, – твоя ПЕРЕМОГА!
А знаєте, чому Україна і кожен з нас вже ПЕРЕМОЖЦІ, бо: “В серці маєм те, що не згасає…”
Далі буде…
