У виробничих підрозділах Покровського гірничо-збагачувального комбінату працює чимало кваліфікованих спеціалістів, здобутками і високим професіоналізмом яких можна пишатися. І сьогодні ми маємо нагоду познайомити Вас з одним із таких – Станіславом Пасічним, який працює майже з самих витоків утворення комбінату. Його посада – електрослюсар черговий та з ремонту устаткування 6 розряду на збагачувальних фабриках у спеціалізованій лабораторії АЗФК Центральної енерголабораторії (ЦЕЛ). 29-го травня наш колега відзначив трудовий ювілей – 45 років у професії та в рідному цеху! До того ж, він ще й продовжувач сімейної династії на комбінаті…
Станіслав Петрович є основним фахівцем лабораторії з ремонту і налагодження автоматики управління та захисту котелень комбінату, теплотехнічних засобів вимірювання. Він брав активну участь у введенні в роботу Богданівської збагачувально-агломераційної фабрики. А з чого ж починався трудовий шлях нашого героя?
На комбінат, за словами Станіслава Пасічного, він потрапив випадково. Але, як показує практика, кожна випадковість – це перебіг закономірних подій. З раннього віку хлопець цікавився електронікою, конструював радіо, виходив на зв’язок з іншими містами. Це хобі дуже захоплювало його. Він закінчив Дніпропетровський технікум автоматики і телемеханіки. Отримані знання у сукупності з приро«дними здібностями застосовував під час служби в армії. У Харківському авіаційному училищі за два місяці пройшов курс молодого бійця, звідти його направили до військової частини неподалік Австрії. Там спочатку служив радіомеханіком, потім – керівником радіостанціі. На цій надзвичайно важливій та відповідальній посаді обслуговував польоти, стартовий командний пункт, забезпечуючи зв’язок, безпеку польотів, злетів і приземлень військових літаків.
Відслуживши 2 роки і повернувшись додому, юнак планував трохи відпочити, тим паче цьому сприяв теплий травень за вікном. Якось на прогулянці містом зустрів однокласника. Той повідомив, що на підприємстві є місце в Центральній енерголабораторії, як раз за спеціальністю Станіслава. Хлопець не зволікав, відразу вирішив дізнатися про роботу. Тож, нашого героя швидко відправили до відділу кадрів. І вже 29 травня 1975-го року він офіційно став електрослюсарем з монтажу та налагодження контрольно-вимірювальних пристроїв і автоматики збагачувальних фабрик, а також – продовжувачем трудової династії… (авт. Адже на той час його батько працював машиністом верхнього роторного комплексу в Шевченківському кар’єрі. До речі, Петро Пасічний зробив вагомий внесок у розвиток комбінату та віддано служив Батьківщині. Він – ветеран Другої світової війни, був артилеристом, звільняв Будапешт, Прагу, Варшаву. Пропрацював на підприємстві аж до виходу на пенсію).
…Робота молодого спеціаліста полягала в обслуговуванні фабрик і котелень, які опалювали все місто. У забезпеченні зазначеного технологічного процесу була задіяна величезна кількість автоматичних пристроїв, з якими мав справу Станіслав Пасічний. Завдання, погодьтесь, не з легких і вимагало високих інтелектуальних здібностей, таланту до цієї справи і, звісно, – бажання, якого нашому герою не бракувало. Станіслав Петрович наполегливо вивчав положення всіх позицій на фабриках, дислокацію корпусів прийому, збагачення, промивки, розташування сепарацій, щоб точно вимірювати напругу магнітного поля, будувати графіки тощо. Після закінчення опалювального сезону до ЦЕЛ на ремонт звозили всі пристрої, які були задіяні для обігріву – віддавали в «золоті» руки справжнього майстра.
– Згодом побудували сучасну споруду ЦЕЛ, в яку ми переїхали, перевезли сюди і все обладнання. Котельню передали Теплосиловому цеху, багато електрослюсарів і керівного складу перейшли до ТСЦ, – ділиться спогадами старожил ЦЕЛ.
За весь час роботи він показав себе кваліфікованим, дисциплінованим, старанним працівником. Глибоко вивчив все вимірювальне обладнання, що обслуговує лабораторія, професійно виконує складні ремонти і налагодження електронного устаткування. Станіслав Пасічний відповідально ставиться до освоєння нової техніки. Знання, практичний досвід в галузі радіоелектроніки дозволяють йому активно займатися модернізацією обладнання, самостійно вирішувати більшість технічних завдань, що виникають у процесі виробництва.
З колективом у Станіслава Петровича дружні стосунки, його цінують і поважають. Про кращого співробітника у підрозділі начальник групи спецлабораторії АЗФК Роман Куцин говорить так:
– Станіслав Петрович завдяки величезному досвіду вправно справляється з ремонтом та наладкою приладів старих класичних зразків, так само успішно освоює нову техніку. Адже з часом кардинально змінилася специфіка роботи, техніка стала більш складною, тому постійно доводиться вчитися, збагачувати свої знання, щоб відповідати сучасними вимогами. Наприклад, аби запрограмувати прилад, необхідно вивчити інструкції, таблиці, користуватися Інтернетом. Станіслав Пасічний чудово володіє всіма тонкощами електрослюсарної справи, тому і з викликами часу теж справляється. Його робота дуже витончена і відповідальна. При налагодженні механізмів з дрібними частинками важливі точність рук, очей, посидючість та, безперечно, глибокі знання, чого нашому герою не бракує. На своїй посаді він став наставником для багатьох спеціалістів, та не всім така робота під силу, залишаються тільки ті, кому дійсно цікаво.
Станіслав Петрович щиро вдячний своїм наставникам – майстрам Леоніду Царенку, Миколі Зеленському, начальнику лабораторії електроніки Михайлу Рудову.
Начальник спеціалізованої лабораторії АЗФК Сергій Подолянко теж не шкодує теплих слів на адресу нашого героя:
– Станіслав Пасічний – обізнаний спеціаліст, «ювелірно» виконує всі поставлені перед ним завдання, відповідально ставиться до роботи. Я повністю йому довіряю, і не тільки я, а й держповірники, які його знають вже багато років. Якщо робота Станіслава Петровича – значить виконано на совість і не викликає сумніву!
Особисте життя Станіслава Пасічного також переплітається з роботою на комбінаті. Саме тут він познайомився із своєю майбутньою дружиною Наталкою. За усталеною родинною традицією, вона, як і чоловік, все життя працює на одному місці – електромонтером Електроремонтного цеху.
У 1979-му закохані одружилися, а через 5 років отримали квартиру від підприємства. У шлюбі народилася донечка Ольга, зараз вона вже доросла та завжди радіє зустрічам з батьками.
Професія Станіслава Петровича неабияк допомагає йому в побуті, де він легко самотужки справляється з ремонтом домашньої техніки. У нашого героя багато цікавих захоплень, яким чоловік присвячує свій вільний час. Після одруження його пристрастю став мотоцикл «Ява», згодом придбав автомобіль. За допомогою особистого транспорту подорожує просторами мальовничої України. На «Яві» об’їхав Крим, навідував тітку, яка мешкає в Алушті. Також обожнює милуватися пейзажами Західної України. Відпочинок на природі з ночівлею у наметі дарує незабутні враження. Нещодавно вирушив у двотижневе турне містами неосяжної Батьківщини, заїхавши по дорозі до родичів у Київській області. Таким чином, був на екскурсії в Києві, Житомирі, Львові, Чернівцях, Івано-Франківську та багатьох інших містах. Кожного року їздить на море, полюбляє рибалити. Одним словом, вміє насолоджуватися життям, кожну його хвилину проводить з користю та задоволенням.
І ми безмежно раді знайомству з такою надзвичайною людиною, чий приклад надихає. Дякуємо, Станіславе Петровичу, за Вашу добросовісну і зразкову працю, залишайтеся завжди таким – люблячим життя, тоді і воно віддячуватиме Вам у відповідь. Нехай удача завжди крокує поруч з Вами!
