І він діє. Щодня тримає зв’язок з нашими Захисниками, які вже стали його друзями. Запитує про потреби і разом зі своєю надійною волонтерською командою робить все можливе, аби підтримати хлопців, дати їм необхідне, щоб хоча б на крок, або навіть на півкроку, наблизити заповітну мрію всіх українців. Хто ще не знає, знайомтесь – Микола Касьянов – волонтер за покликом серця і своєю патріотичною позицією. Ми пишаємося тим, що він наш колега, працює водієм гідравлічного екскаватору Колони кар’єрно-дорожної техніки Автотранспортного цеху на комбінаті (скорочено – КДТ АТЦ, запам’ятайте, це важливо для нашої історії). Якщо пам’ятаєте, минулої осені ми вже знайомили наших читачів з Миколою – власником автентичного кінного двору. Зараз же, буквально через півроку, цей чоловік знайшов своє покликання в іншій справі. Ні, не подумайте, він не кинув улюблене хобі – як і раніше приділяє йому увагу, вкладаючи сили та душу. Але тепер у нього з’явилась нова мета – допомагати військовим, котрі, без перебільшення, надзвичайно потребують нашої підтримки. Як все починалось, де вже встиг побувати Микола, що бачив і як передає привіти ворогам на найгарячіших напрямках – читайте у нашому матеріалі.
У день нашої бесіди з волонтером Микола Касьянов як раз приїхав з Бахмута. Гаряче там, каже, але хлопці потребують допомоги, тому зусилля його тилового фронту зараз направлені саме туди.
Не мав права відмовити друзям
Як розповів Микола, його волонтерська діяльність розгорнулася відтоді, коли рідний брат Андрій пішов до лав ЗСУ.
– Далі, як то кажуть – більше, – зазначає наш співрозмовник. – Я маю багато друзів, які воюють у гарячих точках на фронті. Вони почали звертатися до мене з проханням привезти їм ліки, теплі речі, продукти харчування. Звісно, відмовити хлопцям я не міг та і не мав права.
Так для Миколи почалося нове життя, у якому він долучився до армії волонтерів. Говорить, що спочатку діяв самотужки. Тобто викладав пости в соцмережах про необхідність збору коштів на закупівлю речей для наших військових. Поступово люди почали пропонувати свою допомогу, і вже зараз у нашого колеги сформувалася ціла команда «воїнів добра», які не тільки допомагають робити збір, але і їздять до хлопців у військові госпіталі та навіть на передову – на Донецький та Харківський напрямки. Це місцеві волонтери – Сергій Тріль та Михайло Бочаров. Ці люди гуртуються і знаходять все необхідне для наших Захисників. За словами Миколи, його волонтерська команда вже відправили на фронт багато корисностей, у тому числі тепловізори та шоломи. Чимале досягнення – більше 10 автівок, відправлених на передову. До речі, в питанні техніки суттєву допомогу надає ще один волонтер – Артем Шулим.
Благодійники на власні очі бачили всі жахи війни, не раз дивились в очі смерті, були вражені страшною реальністю, в якій доводиться боротись і виживати нашим мужнім Захисникам. Кожен з них достеменно зрозумів ціну життя та надзвичайно вдячний хлопцям, які боронять рідну землю від загарбників:
– Вперше на лінію фронту я потрапив у серпні минулого року. Тоді ми відвозили гуманітарну допомогу нашим артилеристам у село Міньківка поблизу Соледара, що на Донеччині. Звісно, мені було страшно. Просто над нами літали гелікоптери, працювала ворожа артилерія, все гуділо та тряслося. Я бачив очі військових, змучених війною, розмовляв з ними, ментально відчував їхній колосальний бойовий дух, який заряджав мене вірою у те, що все буде добре. І саме це давало мені відчуття того, що я все роблю правильно та знаходжуся в потрібному місці.
Попри небезпеку, він не пасує перед труднощами
Близько півроку своєї волонтерської діяльності Микола возить гуманітарну допомогу в Бахмут, Ізюм, Костянтинівку, Соледар, Міньківку. І не тільки військовим, але й для звичайних мешканців, які живуть поблизу лінії фронту. Так, спільними зусиллям з нововоронцовськими волонтерами до фронтової зони було доставлено три машини гуманітарної допомоги для 500 родин, які проживають у вже деокупованому, але все ще наближеному до «нуля», Ізюмі, що на Харківщині.
Траплялося Миколі потрапляти під обстріли. Згадує, коли одного разу під Бахмутом, приблизно за 500 метрів від автівки, якою волонтери їхали на позиції, прилетіли одна за одною дві високоточні ракети. Машину сильно трусило. Але навіть це не зупинило волонтерів. Вони одягли бронежилети, каски та поїхали далі, адже треба було якнайшвидше привезти нашим Захисникам потрібні речі.
– Це – моя відповідальність, я взяв її на себе, і тому не маю права пасувати перед труднощами. Знаю, що багато волонтерів бояться їхати прямо на «нуль». Особливо у напрямку Бахмута. Частіше доїжджають до Покровська, і там на блок-посту залишають гуманітарну допомогу. Як на мене, так робити не можна, бо тоді воїнам треба шукати машину, щоб забрати вантаж з відстані понад 50 км. Якщо вже ти обрав шлях волонтера, то повинен довозити вантажі безпосередньо хлопцям та пересвідчуватися, що речі потрапляють за призначенням, – акцентує волонтер.
Вартість кожної такої поїздки стартує від 5 тис. грн. Саме стільки витрачається на те, щоб заправити одну машину 90-100 л дизпалива. Якщо ж машини три, то й вартість відповідно збільшується.
Активно співпрацюють волонтери і з військовими шпиталями. Починалося все з Павлограду. Там після отриманого в бою поранення лікувався товариш Миколи Касьянова. За словами чоловіка, коли він вперше туди приїхав, то відразу зрозумів, що більшість речей, життєво необхідних пораненим, туди просто не доходять. Тому одразу запитав медперсонал про їхні потреби, потім твердо вирішив все це знайти та доправити бійцям.
– Більш за все мене просили дістати простирадла. Ми з хлопцями все зібрали та відправили до шпиталю, – ділиться наш співрозмовник.
Волонтерство надихає, особливо, коли люди підтримують і колектив долучається
Ви запитаєте: «Як він все встигає?» Микола, посміхаючись, говорить, що постійно знаходиться у справжньому вирі подій. І обов’язково має реалізувати все заплановане.
– Поки маю достатньо вільного часу, скеровую всю життєву енергію у волонтерство. Родина і навіть сусіди підтримують мене. Звісно, колектив КДТ завжди долучається. Хочу зазначити, що зазвичай допомагають і пересічні мешканці міста. Навіть не маючи великих статків, кожен з цих людей, робить свій внесок у нашу спільну справу, – ділиться чоловік.
А в своєму транспортному колективі він започаткував добру традицію. Миколай перед кожною поїздкою пише у спільній групі про свої наміри, колеги постійно відгукуються. Тому заслужений артилерійський снаряд з написом «Від працівників КДТ АТЦ» вже точно взяв свою ціль, і не одну. Виявляється, наш волонтер наносить імена благодійників, які допомагають армії, на снаряди, котрими наші воїни нищать окупантів і ворожу техніку.
Сам Микола зізнається, що на волонтерство його надихають не тільки військові, а й цивільні, котрі постійно допомагають.
– Уявіть собі, нещодавно ми буквально за добу зуміли зібрати понад 40 тисяч гривень на ремонт джипу для хлопців з 93-ї бригади. Вони звернулись по допомогу до нас, і я виставив пост на своїй сторінці у Фейсбук. От і маємо ще одну спільну Перемогу. І так крок за кроком…, – говорить Микола Касьянов.
Чого потребують Захисники і як їм допомогти?
Наостанок Микола акцентує, що наразі наші військові мають гостру потребу в автомобілях, генераторах, планшетах для артилерії, тепловізорах, а також в одязі: шкарпетках, натільній білизні.
Наш співрозмовник говорить, що не збирається зупинятися – буде продовжувати волонтерити, підтримувати тих, хто потребує допомоги.
– Ось ми з хлопцями трошки перепочинемо, бо тільки нещодавно повернулися, і знову – в бій! Наш, волонтерський! І так аж до самої Перемоги! Вірю, що цей визначний день настане дуже і дуже скоро!
Наш Микола та його дружня команда точно знають, що потрібно для наших хлопчиків (він їх так називає). Він переконаний, що допомога кується разом – і на передовій, і в тилу.
Пам’ятайте, що навіть найменші перекази перетворюються на великі дива, – упевнений волонтер, бо знає це з власного досвіду.
Наступну поїздку до гарячого Бахмутського напрямку Микола Касьянов разом зі своєю дружньою командою планує на 25 березня. Тому вже збирає хлопцям з 92-ї, 48-ї та інших бригад, смаколики і корисні речі, які допоможуть нищити окупантів та ворожу техніку. Хочете – долучайтесь і ви, бо тільки постійна підтримка допомагає нашим мужнім воїнам тримати оборону і клаптик за клаптиком повертати рідну землю додому – до нашої України.
Тим же, хто прагне допомогти нашим Захисникам, чоловік радить купувати, наприклад, продукти тривалого зберігання: вермішель швидкого приготування, смаколики у пачках, енергетичні напої тощо. Далі телефонувати Миколі за номером: 096 652 16 60, і він вже скаже, куди саме відносити харчі, чи навіть приїде і забере їх сам. Запевняє, що все обов’язково буде доставлено нашим Захисникам. Звіти про свою роботу наш колега публікує на власній сторінці у соцмережі фейсбук.
Сюди можна перекидати донати на допомогу ЗСУ:
ПриватБанк: 5168752017044804.
Монобанк: 4441111130509171.
Ми вдячні нашому колезі за його невтомну працю, колосальну підтримку бійців та непохитну віру у силу добра! Дякуючи вам, Миколо, наші Захисники точно розуміють, що їх підтримують і підтримуватимуть аж до переможного фіналу. Віримо, що завдяки військовим і волонтерам – людям, які готові жертвувати собою заради інших, наша нація вистоїть та звільнить рідну Україну від російських загарбників!
Підготували: Олександрина Лещенко, Наталія Чепець
