Скільки ще? Скільки ще нескорених Героїв України проводжатиме в останню путь наш Кобзар?! Сьогодні вже 10-го Захисника Покрова вшановували живим коридором ПОСМЕРТНО… Біля пам’ятника борцю за свободу і незалежність Батьківщини – Тарасу Шевченку, знову пронизливо-боляче лунала мелодія “Плине кача…”. Цього разу – для 56-річного ДАНІЛОВА Олександра Валентиновича – командира мотопіхотного відділення, молодшого сержанта і нашого колеги – машиніста насосних установок дільниці водошламового господарства Чкаловської збагачувальної фабрики.
Олександр ще на початковій стадії війни був в числі мобілізованих, котрі не ухилялись від військового обов’язку. Важкі фронтові дороги довели Захисника до однієї з найгарячиших точок – на Донбас. Звідти його, тяжко пораненого під час бойової операції поблизу Мар’їнки, що у Донецькій області, доставили до обласної лікарні ім. Мечникова. Медики до останнього боролись за Героя, але поранення виявились несумісними з життям…
Сьогодні на честь борця за незалежність і цілісність України майоріли жовто-блакитні прапори… Його проводжали рідні, друзі, побратими, колеги з Чкаловської збагачувальної фабрики, представники профспілки комбінату, місцевої влади та Української православної церкви, небайдужі містяни. Всі, чоловіки та жінки, гірко плакали від болю, бо знали Олександра ДАНІЛОВА, як доброзичливу, мудру і щиру людину, досвідченого фахівця, людину честі, гарного батька, якого в останню путь проводжав вже дорослий син, названий на його честь. Колеги по роботі з особливою повагою згадують Олександра Валентиновича. Говорять, що він завжди був готовий підтримати і прийти на допомогу. Не зміг залишити і рідну Батьківщину у надзвичайно важкий для неї час. До останнього подиху ЗАХИЩАВ кордони України заради мирного неба своїх дітей та онуків.
Зі слів “Слава Україні, Героям Слава” розпочав свою промову настоятель Храму Святителя Петра Могили УПЦ Іван Назарик. Далі продовжив:
– Ми сьогодні схиляємо свої голови перед Олександром, перед його родиною… Вічная Пам’ять. Царство Небесне Захиснику України. Ми знаємо, що Герої не вмирають. Вони завжди житимуть у наших серцях, в наших молитвах, наших душах, наших історіях… І ми ніколи не забудемо тих Героїв, які поклали своє життя за Україну, як Олександр Данілов. Він захищав нашу державу від ненаситної московської імперії, ненажерливих московських вбивць, які ніяк не можуть напитися людської крові.
Після таких емоційних слів Захисника України пронесли його останньою земною дорогою. Земляки проводжали Героя, опустившись на коліна та схиливши голови. Нехай тепер його небесний шлях буде тихим і мирним. Молимось за це. Висловлюємо щирі співчуття рідним Олександра…
Дякуємо Герою за його мужність, незламність та непохитну віру в ПЕРЕМОГУ України, в якій він не сумнівався. І ми не маємо права цього робити! Не здамося! Не віддамо! Здолаємо, в ім’я пам’яті про полеглих, але нескорених Захисників!
