Люди, які тікають від війни, знаходять прихисток у відносно спокійних регіонах України, в яких не ведуться активні бойові дії. Одним з таких осередків є наш привітний Покров. Саме сюди на початку квітня у статусі “вимушені переселенці” приїхали брати Крупіни – 22-річний Володимир і 24-річний Андрій із Сєвєродонецька. Хлопці працевлаштовуються на комбінат, і скоро стануть частиною нашого згуртованого колективу. «ЗМ» особисто поспілкувалася з одним із братів, щоб дізнатися ще одну історію вимушених біженців, постраждалих від рашистської навали.
Андрій Крупін розповідає, що на його очах через атаки російських загарбників, українське промислове місто, красень Сєвєродонецьк, що на Луганщині, перетворювалось на суцільну руїну. Перші прильоти ворожих снарядів почалися ще 22 лютого, а з початком повномасштабного наступу війна вже вирувала на повну та не вщухає і досі.
У порівнянні з 2014 роком, коли місто було під тимчасовою окупацією, аж поки його не відбили українські війська, сьогодні масштаб трагедії, набагато страшніший. Цього разу окупанти керуються принципом “випаленої землі”, не шкодуючи цивільного населення.
Ворожий снаряд залетів у квартиру Андрія та розірвався в кімнаті в ніч з 27 на 28 лютого, приблизно о 3:40 ранку. У помешканні також спали брат Володимир та кохана дівчина Вікторія з донькою Анною. Дівчата відразу прокинулися і вибігли в коридор, на щастя, неушкоджені. Уламки снаряду потрапили Андрієві в ногу й обличчя, розсікли надбрівʼя. Закривавлений, він кинувся рятувати брата, стягнув його з ліжка на підлогу та накрив ковдрою. У цей час зайнялась пожежа, в якій згоріли всі документи хлопця. Андрій бачив, як наступні прильоти влучали в його пʼятиповерхівку, а також у будинок по сусідству. Житло батьків теж пошкодило, вони переїхали до бабусі. На Благовіщення у батька стався серцевий напад, його душа відлетіла на Небеса…
Ми щиро співчуваємо хлопцям у зв’язку з тяжкою втратою…
Саме ж місто постійними бомбардуваннями рашисти перетворили на квест на виживання, паралізували можливість нормального життя. Вбивчі снаряди трощили крамниці та комунальні заклади. Людей позбавили змоги купити продукти харчування та отримати медичну допомогу.
– Переважна частина міста повністю зруйнована, комунікації розбиті, світло зникло, газу, води немає, навіть мобільний звʼязок з великими перебоями. Влучання в хімічне підприємство спричинило витік аміачної кислоти, яка потрапила в навколишнє середовище. Обстрілювали волонтерські центри та місця, де роздають гуманітарку. Мама теж потрапила під обстріл, слава Богу, вціліла. Зараз з міста виїхати неможливо. Дуже багато загиблих… Друг, військовий, розповідає, що просто на дорозі лежать понівечені тіла, які немає можливості поховати.., – з болем розповідає Андрій.
Будучи військовозобовʼязаним Андрій не міг лишити місто, а коли виявив бажання долучитися до лав Збройних Сил України, у військкоматі відмовили, пояснивши тим, що штат повністю укомплектований. Так хлопець місяць жив під обстрілами, спав 2-3 години на добу, при цьому власною автівкою розвозив людям гуманітарку. Згодом йому дозволили евакуюватись.
Напередодні Андрієві зателефонував друг Микола із Покрова, який запропонував свою допомогу, зголосився прихистити родину в себе вдома. Так, брати переїхали до нашого міста й одразу ж почали шукати роботу.
– Я володію багатьма робочими професіями, тому вирішив піти працювати, аби забезпечувати себе самостійно, як це завжди було, – продовжує бесіду переселенець.
Брати із Сєвєродонецька обрали наш комбінат і зараз влаштовуються електрогазозварниками в Ремонтно-механічний цех. Хоча документи Андрія згоріли, це не стало перешкодою для працевлаштування на наше підприємство. Зараз він активно займається їх відновленням.
Андрій згадує, як Сєвєродонецьк, відновлювався після воєнних дій 2014-2015 років. Місто відбудовували, воно стрімко розвивалося, перетворювалося у справжнє сучасне, європейське. Разом з цим, розквітало і життя Андрія. Він відкрив свій невеличкий будівельний бізнес. Згодом справи пішли вгору: хлопець придбав автівку, квартиру в хорошому районі, де був дитячий садок і школа, облаштовував житло для майбутньої родини, бо всім серцем закохався…
Тепер будинок Андрія знищений вщент, автівка згоріла, бізнес втрачено…
Але найбільше, що засмучує Андрія, – це смерть батька.
– Гроші завжди можна заробити, було б бажання. Найбільша цінність – це життя та здоровʼя рідних і близьких, – говорить наш співрозмовник.
На фоні буремних подій у нашій державі ця істина стала найважливішою…
Дуже сумує Андрій за коханою та донькою, спілкуватися з якими може лише на відстані. Та попри всі випробування, хлопець випромінює оптимізм, впевненість у тому, що все налагодиться:
– Я ніколи не опускаю руки. Цьому мене навчив і спорт: сам бойовий і характер міцний.
Виявляється, цей енергійний парубок протягом 12 років займався тайським боксом, отримав звання “Кандидат у майстри спорту”. Тож, завдяки своєму вольовому характеру, молодий хлопець обов’язково зможе почати все спочатку і реалізувати в житті всі свої мрії.
Андрій вірить у силу української армії, яка не допустить загарбників в його рідне місто:
– Російські загарбники влаштовують моєму місту блокаду. Але у нас могутня армія, набагато сильніша, ніж в окупанта. Зі 140 армій світу українська за рейтингом посідала 22 місце, а росія була другою. Та ми ж бачимо, як наші військові “дають по шиї” російським. Звичайно, ми ПЕРЕМОЖЕМО! Всі країни нам протягують руку допомоги, наразі Сєвєродонецьк захищає мультинаціональне військо, у складі якого добровольці із різних країн. Окупант в місто точно не зайде!
На прикладі особистої історії, яку розповів нам Андрій, ми усвідомлюємо, якого лиха зазнали тисячі наших співгромадян. Це наш спільний біль, ми повинні підтримувати кожного, хто постраждав від вбивчої агресії росії. Добре, що в нашому містечку вимушені переселенці можуть знайти прихисток, а комбінат готовий забезпечити їх роботою. В єдності взаємопідтримці і є сила української нації. Як і Андрій, ми щиро віримо у те, що наші легендарні Захисники разом з іншими завзятими українцями зможемо відстояти рідну землю! Побудуємо НОВУ УКРАЇНУ, на яку не наважиться нападати жоден загарбник.
