У розпал воєнної агресії, коли ворог зненацька підступно вдарив, аби стерти нашу країну з лиця землі, наша непереможна армія демонструє дива військового протистояння, а свободолюбивий народ згуртувався в єдиному пориві допомогти Збройним Силам України і підтримати кожного, хто цього потребує.
Одним з таких осередків у Покрові став Храм Різдва Христового Української Православної Церкви. Сюди приносять речі, ліки, продукти харчування, які передають бійцям територіальної оборони міста. Духовне місце стало справжнім вуликом, у якому вирує праця з плетіння маскувальних сіток для допомоги нашій армії. Сюди несуть необхідну для цього тканину, ріжуть з неї стрічки та вплітають у рибацькі сітки, які надають місцеві рибалки та закуповують підприємці. Волонтерська робота обʼєднала людей різного віку та статусу, бо лише спільними зусиллями можна здолати ворога.
У храмі люди роблять не лише велику справу, наближаючи Перемогу, а й спілкуються між собою. Тут панує справжній дух свободи. За кропіткою невпинною роботою українці співають Державний Гімн, вигукують патріотичні гасла і випромінюють впевненість у Перемозі, бо на нашій стороні Бог і правда.
Під час нашого візиту до Храму ми побачили, як національний символ української державності власноруч виготовляла Оксана Черенкова, яка ще з 2014 року, коли тільки розпочалася воєнна агресія проти України, активно займалася волонтерською діяльністю, і зараз не може, склавши руки, просто спостерігати за жахіттям війни.
Приємно вразило те, що ми побачили багато молоді, готової підтримати наших захисників. Студент Микита, школярі Вероніка і Павло говорять, що всім зараз необхідна Перемога. Тому вони залишили всі справи і прийшли до Храму, щоб разом з іншими волонтерами плести маскувальні сітки.
Тут ми також зустріли викладача Дитячої школи мистецтв Нелю Піхтіну. Неля Миколаївна наразі дистанційно працює із своїми театралами, а у вільний час долучається до корисної справи:
– Кожен з українців може робити свій внесок у допомогу армії. Тому я тут. Вірю, що невдовзі над нашою Україною засяє мирне небо.
Настоятель Храму Отець Миколай пояснив, чому саме духовні осередки стають центрами волонтерської роботи:
– У той час, коли в країні трапляються великі біди, люди гуртуються навколо Храму. Так було завжди, протягом нашої історії. Люди шукають допомоги і звертаються до Бога. Наш Храм не став виключенням. Як Михайлівський монастир у Києві, що був прихистом для студентів, яких побили на Майдані, так і наш храм долучається до допомоги Збройним Силам України. Коли ми відчули на собі вторгнення сусідньої держави-агресора, містяни почали гуртуватися для того, щоб допомогти нашій армії, бути разом, молитовно просити у Бога допомоги і миру для нашого народу. Спецзавданням для нашого Храму визначено плетіння маскувальних сіток для хлопців на передовій. Мешканці міста, які залишилися в тилу і не можуть воювати із ворогом на фронті, всіляко прагнуть допомогти і бути корисними: приносять тканину, речі, їжу. Починаючи з 28 лютого, наш Храм перетворився на ткацьку майстерню, в якій вже виготовили і передали армії 23 маскувальні сітки.
6-го березня, у Прощену неділю, відбулося богослужіння. Ми просили один в одного пробачення і готувалися до Великого посту. Це період благочестя, прощення гріхів, примирення з близькими напередодні Світлого Воскресіння. Навіть у період війни люди приходять до Храму молитися і допомагати, бо всі хочуть миру і своїми діями наближають нашу спільну Перемогу. Я ж бажаю Україні миру та свободи, наш народ вільний і доброзичливий. Ми не хочемо чужого, ми захищаємо своє.
Закликаю всіх українців не бути байдужими, не стояти осторонь у такій біді, а згуртовуватися, бути єдиними. Слава Україні! Перемога за нами!