Як ніжна пісня солов’їна,
Як тихий шепіт вітерцю,
Так моя мова рідна лине,
Її безмежно я люблю.
Плекаймо кожне своє слово,
Вкладаймо душу у рядки,
Нехай лунає наша мова
У всьому світі й навкруги.
Тетяна Прокоф‘єва
З цього року, згідно з указом Президента України Володимира Зеленського, День української писемності та мови перенесено з 9 листопада на 27 жовтня. Отже саме сьогодні Україна вшановує одну з найголовніших цінностей, нашу гордість, визначне надбання державності та справжній скарб, який ми маємо не лише захищати, але й оберігати від ворогів – солов’їну, найріднішу та найкращу в світі мову, яка лине прямо з серця.
За час свого існування українська мова, як і наш народ, не раз зазнавала утисків, заборон і репресій. Протягом століть нам нав’язували думку про те, що наша мова – вторинна. При цьому від нас приховували величезний масив української писемності, історії та культури, що сягає глибокої давнини і налічує багато тисячоліть. Але завдяки нашому свободолюбству та незламній волі, попри всі історичні обставини, українцям вдалося зберегти та утвердити рідну мову. Своєю сутністю вона створює ментальний зв’язок між поколіннями минулого та майбутнього. Українська мова, попри всі випробування, вистояла, і зараз, у новітній історії, стала справжнім символом боротьби українців за свободу. Тому наше спільне завдання – знати, берегти та примножувати її.
В День української писемності та мови ми традиційно вшановуємо силу та красу українського слова, його милозвучність та сучасність. На жаль, ці позитивні моменти вже другий рік поспіль затьмарює війна. Багато українців з початком повномасштабного вторгнення змінили своє ставлення до рідної мови, почали більше нею спілкуватися, а дехто чи не вперше відкрив для себе її дивовижний світ. З нагоди свята нашої солов’їної ми запитали у наших колег, а також мешканців Покрова про думку стосовно актуальності мовного питання саме зараз, коли Україна у вогні. Також поцікавилися досвідом переходу на рідну мову і труднощами, які зустрічалися на цьому шляху.
Діти стали прикладом відданості рідній Україні
Так можна сказати про Єгора – сина в.о. заступника начальника відділу з охорони праці та пожежної безпеки Олени Ткачової та Іланію – донечку провідного інженера з організації праці і заробітної плати Тетяни Кратік.
За словами Олени, її молодший син Єгор у листопаді 2021 року, ще навчаючись у школі, вирішив для себе, що хоче повністю перейти на українську мову. І це при тому, що його змалечку оточувала російська, якою спілкувалися в родині. Хлопець навіть відмовився вивчати російську в рамках шкільної програми, акцентувавши на тому, що не бажає розмовляти мовою агресора. Мама повністю підтримала сина, котрий запропонував спілкуватися українською і вдома. Так почався її шлях до вивчення рідної мови. Разом з сином вони день за днем відкривали нові слова, особливості, над якими раніше навіть не задумувались.
– Початок повномасштабного вторгнення став потужним поштовхом до того, щоб зрозуміти, що я на вірному шляху, і зробила правильний вибір на користь української. Єгор тоді почав додатково займатися з репетитором, допомагав і мені – виправляв, якщо я допускала помилки. Зараз син вчиться на І курсі Інституту державного управління та адміністрування Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу. Я вже декілька разів їздила до цього чудового міста, і у надзвичайному захваті від спілкування з місцевими мешканцями, – ділиться своєю історією Олена Ткачова.
Перехід на українську для нашої колеги не був легким. Але попри це, вона не відступила: почала більш наполегливо читати українські книги та дивитися вітчизняні фільми. Звідти черпає нові знання, які радо застосовує у повсякденному житті.
– Особисто я не проти російської як такої. Але вважаю, оскільки ми живемо в Україні, то повинні знати рідну мову, у жодному разі не забувати її. Мій процес перелаштування на українську ще триває. Звісно, я допускаю помилки. Але маю головну мету – досконало вивчити рідну мову, адже вона така гарна і співуча! – емоційно завершує розмову наша колега.
Прийняла для себе рішення більше не розмовляти російською і 5-класниця Іланія. Тільки-но дівчинка дізналася, що росія напала на нашу країну, вона того ж дня сказала мамі, що не бажає спілкуватися мовою тих, «хто вбиває наших співвітчизників». Мама Тетяна цілком підтримала прагнення доньки, і також перейшла на спілкування солов’їною.
Тетяна Кратік вважає, що в нинішніх реаліях кожна людина повинна свідомо прийти до вибору на користь української мови в своєму житті.
– У жодному разі не варто в ультимативній формі примушувати людей робити такий вибір. Особливо це стосується старшого покоління, представники якого все життя розмовляли російською. Разом з тим, мене вражає те, що молодь не прагне спілкуватися рідною мовою. І це дуже дивно, адже їх оточує так багато українського контенту – і музика, і фільми. Їхній вибір не на користь рідної мови мені особисто незрозумілий, – ділиться Тетяна.
Перехід на українську став для неї певним випробуванням. Наша колега зізнається, що спочатку виникали труднощі, адже вона на той момент продовжувала думати російською. І для того, щоб сказати якусь фразу, їй треба було докладати певних зусиль. Але з часом Тетяна помітила, що стало простіше.
— У моєму плей-листі немає жодної російської пісні. Слухаю переважно українські та англійські композиції. Нові фільми також дивлюся лише тоді, коли виходить їхній український дубляж. У всіх сферах – і вдома, і на роботі – спілкуюся виключно українською. Пишаюся тим, що у нас така чудова мова! – говорить Тетяна Кратік.
Війна стала головним важелем на користь української
У цьому переконані два керівника, які працюють на нашому підприємстві і від 24 лютого 2022 року спілкуються виключно українською. Мова йде про головного інженера комбінату Юрія Коркодолу і начальника АТЦ, депутата міськради Романа Меркулова.
— Я з дитинства спілкувався українською, бо виріс на Сумщині, – розповідає Юрій Ілліч. – Там говорять дуже чистою українською, без суржику. Але вже навчався на російській мові і продовжив нею говорити, бо Дніпропетровщина, в тому числі і наше місто, були більш російськомовні. Та і мовне питання раніше не стояло так гостро, як зараз.
На думку Юрія Коркодоли, можливо, мова і не найголовніше сьогодні, українська, на його думку, має линути від серця, а не під натиском. Водночас наш колега вважає, що саме з таких, здавалося б, не найголовніших речей і складається наша спільна Перемога на всіх фронтах. Говорить, приємним є той факт, що вже зараз у російськомовному Покрові все частіше лунає українська.
Від початку війни виключно українською розмовляє і Роман Меркулов:
– Я і до війни не був виключно російськомовним, але, визнаю, що говорив більше суржиком. Зараз намагаюсь виправлятись і розмовляти чистою рідною мовою, бо живемо ми в Україні і час вимагає змін у кожному з нас. Країну зараз захищають наші колеги, воїни з усієї держави, які жертвують своїм життям заради цілісності її кордонів, незалежності та вільного мирного життя українських дітей на рідній землі. Заради цього ми тут, в тилу, маємо робити все можливе, аби їм там було легше. Вважаю, що мова – це принципове питання, її підтримка це теж наш внесок у спільну Перемогу.
Підтримка української мови зараз важлива для всієї нації
Соціальний фахівець проєкту Help Point у м.Покров Ігор Кобельнюк вважає, що мовне питання, навіть попри війну, дуже актуальне. На його думку, переходити на українську необхідно, адже «чим менше в нашій країні буде російського, тим менше буде бажання у людей стати частиною рф».
– Ми вже зараз повинні повертатися до національної мови. Це життєво необхідно для всієї нації та нашого майбутнього. Адже саме мова є одним з чинників, який продемонструє відмінність нашого менталітету від росіян. І чим раніше ми це усвідомимо, тим менше матимемо проблем надалі, – наголошує Ігор.
Ігор зізнався, що війна стала для нього поштовхом замислитися над необхідністю переходу на українську. В побуті він поки спілкується російською, але перебуваючи нещодавно на відпочинку на Західній Україні, говорив тільки українською. На роботі він також розмовляє виключно державною мовою. Зізнається, що складнощі були, але поступово він збагачує свій словниковий запас новими словами і вивчає незвідані аспекти української мови.
– Взагалі, моя думка наступна: добре знати багато мов. Краще вивчати англійську чи китайську, аніж російську. Але спілкуватися в нашій рідній Україні – державною, українською, – підсумовує Ігор.
Українська мова – це наша Переможна зброя
Такої думки дотримується в.о. начальника відділу технічного обслуговування АТЦ Валерій Звягінцев. Наш колега вважає, що мовне питання зараз актуальне, як ніколи:
– Людям потрібно свідомо переходити на українську мову, адже її можна в прямому сенсі називати «зброєю Перемоги». Можливо, спочатку буде важко, але не варто відступати. Якщо людина має бажання та докладе максимум зусиль задля досягнення поставленої мети, то все у неї вийде. І цей процес у жодному разі не повинен відбуватися примусово.
Валерій почав розмовляти українською після повномасштабного вторгнення, хоча до цього в його житті як вдома, так і на роботі, була виключно російська. Говорить, що перелаштуватися йому не було важко. Зізнається, що інколи в розмові використовує «русизми», але швидко виправляється, знаходячи правильні слова українською.
— Я намагаюсь спілкуватися більш чистою мовою тому, що наша мова – найкраща. Для цього почав слухати музику та дивитися виключно українські фільми. Мені дуже хочеться, щоб всі українці розмовляли рідною мовою і ніколи не цуралися її, – акцентував Валерій.
Редакція теж підтримує українську
Наостанок хочеться розповісти про досвід переходу на українську мову колективу нашої редакції. Кожен з нас на різних етапах життя та війни усвідомив важливість спілкування рідною мовою. Ми б були нечесними, якби заявили, що цей перехід відбувся миттєво і непомітно. Ні, це зовсім не так. Кожен доклав та продовжує докладати зусилля задля того, щоб викорінити російські слова, а також оздобити свою мову суто національними, такими мелодійними та неповторними відтінками, тими, які не мають аналогів у будь-якій іншій мові світу. Ми переконані, що українці повинні знати та в жодному разі не забувати мову своєї Батьківщини. Тут доречно процитувати такий мудрий вислів: «Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає».
Тож спілкуємось українською разом, пишаємось солов’їною, демонструймо всьому світу нашу неймовірну єдність, «потужну мовну зброю», яка теж веде нас до Перемоги!
