Другий місяць осені починається з особливої дати. 1-го жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, а в Україні це також і День ветерана. Це свято можна сміливо назвати символом єдності і спадкоємності поколінь. Цей день — чудова нагода висловити теплі слова подяки батькам, дідусям, ветеранам праці, а також всім літнім людям за їхній безцінний внесок у розвиток країни, за невтомну самовіддану працю, доброту та мудрість.
Багато нинішніх ветеранів праці віддали чимало років своєї трудової біографії нашому підприємству. Вони будували комбінат, сприяли його розвитку та переймалися проблемами. І навіть вийшовши на заслужений відпочинок, завжди готові поділитися своїм досвідом і згадати моменти свого виробничого життя.
Всі вищезазначені якості притаманні ветерану комбінату Віктору Латишеву. Покровчани знають його, як блискучого ведучого, без якого не обходився жоден міський захід – будь-то професійне свято на честь Дня гірника та металурга або випускний вечір. Ми ж розповімо нашим читачам про цю дивовижну людину, як трудівника, котрий 35 років пропрацював на комбінаті та сповна відчув себе частинкою багатотисячного згуртованого гірницького колективу.
Розпочав свою трудову діяльність на комбінаті
Сам Віктор Латишев родом з Уралу (м.Карпінськ Свердловська область). Його батько працював машиністом електровоза на підприємстві, що спеціалізувалося на видобутку вугілля. У 1961 році родина переїхала до затишного гірницького містечка Орджонікідзе (нині Покров).
У 1964 році, після закінчення 8 класів у СЗШ №3, Віктор Сергійович влаштувався на роботу до Цеху зв’язку (зараз Цех телекомунікацій), учнем монтера телефонного зв’язку. Спочатку працював на госпдворі, де був задіяний у підготовці дерев’яних опор: шкурив стовпи, монтував до них залізобетонні пасинки та вантажив їх на машини. Ці стовпи були потрібні для будівництва повітряних ліній зв’язку.
У 19 років наш ветеран вже став монтером зв’яку, працював в лінійній бригаді і розширив «трудову географію»: разом з іншими спеціалістами займався облаштуванням перших повітряних ліній зв’язку на комбінаті.
– Пам’ятаю, як вперше приїхав на будівництво лінії. не дивлячись на те, що висота стовпа, на який треба було залізти, складала всього 7 метрів, мені було лячно. Але я переборов свій страх. До того ж у нашій бригаді були чудові люди. Вони допомагали та підтримували мене. Окрім цього, я роздивлявся навколо і бачив неймовірну красу українського степу, над яким височіли велетенські роторні комплекси. З того часу я мріяв стати справжнім гірником та працювати в кар’єрі, – згадує Віктор Латишев.
Пізніше, отримавши досвід, наш ветеран став працювати монтером зв’язку – ліквідовував пошкодження на своїй дільниці, куди входили наступні підрозділи: Богданівська збагачувальна фабрика (БЗФ), Богданівська збагачувально-агломераційна фабрика, Центральна енерголабораторія, Електродепо, Цех мереж та підстанцій, Електроцех, Богданівський та Шевченківський кар’єри, а також шахти.
– Професія зв’язківця припала мені до душі. Осягнути її премудрості допомогли мої наставники і добрі вчителі: Іван Абрамович Буряк, Володимир Сафронович Нестеров, Іван Іванович Гомонов, а також начальник лінійної дільниці Василь Васильович Шаталов, – продовжує Віктор Сергійович.
Вдень Віктор Латишев працював на комбінаті, а після закінчення трудової зміни поспішав до вечірньої школи. До речі, саме там він зустрів свою долю – дружину Тамару Миколаївну. Вона також працювала на підприємстві – у їдальні БЗФ.
День за днем, крок за кроком Віктор Сергійович удосконалював свою професійну майстерність: у 1973 році закінчив Харківський електричний технікум зв’язку і 5 років пропрацював майстром лінійної дільниці телефонного зв’язку. Загалом в Цеху зв’язку пройшло 15 років його трудової діяльності. Але здібний працівник не зупинився на одній професії. В УКК прослухав курси і отримав наступні спеціальності: помічник машиніста екскаватора, машиніст відвалоутворювача, а також слюсар.
Завдяки працелюбності та наполегливості став справжнім гірником
У 1986 році Віктор Латишев перейшов працювати на р/к №3 Запорізького кар’єру: спочатку був слюсарем, потім – помічником машиніста відвалоутворювача. Освоїти цю гірницьку професію йому допомогли машиністи — Леонід Семенович Чернета та Артур Міллер.
Не зважаючи на важкі умови праці, наш ветеран говорить, що робота завжди заряджала його позитивними емоціями, які не згасли навіть через багато років.
– Колись взимку в нас на комплексі був ремонт і лопнула конвеєрна стрічка. До відвальної консолі було цілих 120 метрів. Ми з хлопцями в темряві відкидали ґрунт лопатами. Такі моменти згуртованості дійсно не забуваються. Тому я з упевненістю можу сказати, що мене виховав комбінат, – наголошує Віктор Сергійович.
Коли поле Запорізького кар’єру закінчилося, ветеран брав активну участь в реалізації унікального перегону роторного екскаватору №3, перевантажувача та кабельного візка із Запорізького кар’єру до Чкаловського №1.
Поряд з основною роботою завжди йшли спорт та художня самодіяльність
Не тільки виробництво захоплювало Віктора Латишева. Чоловік брав активну участь в спортивному житті підприємства: у складі команди рідного підрозділу грав у волейбол, настільний теніс, демонстрував високі результати в кульовій стрільбі.
– Я ніколи не гнався за славою та популярністю, але завжди викладався на 100%. Тому мій портрет прикрашав Дошку пошани та спортивних досягнень комбінату. За свої досягнення в спорті я вдячний інструктору стадіону «Авангард» Жанні Натанівні Босій та директору Андрію Івановичу Черепу.
У 2006 році Віктор Сергійович вийшов на заслужений відпочинок. Незважаючи на це, особливу сторінку життя нашого ветерана продовжувала займати художня самодіяльність. Його батьки полюбляли творчість, це захоплення перейшло й до Віктора. Незважаючи на те, що у нього немає спеціалізованої освіти, він багато років присвятив сцені – виступав з оригінальними мінатюрами, співав пісні, був незмінним ведучим міських свят. Для працівників комбінату гуморески Віктора Латишева були родзинками на концертах у профілакторії. Він також талановито вписувався до фольклорного ансамблю «Журавка», де співав чоловічу партію.
Яскравим спогадом для нашого творчого ветерана стало отримання найвищої нагороди обласного фестивалю сімейної творчості «Душі криниці», на якому він виступав разом з сином у 2002 році.
Він і до сьогодні демонструє свої таланти та підіймає настрій людям, виступаючи на концертах в міському Територіальному центрі.
Окрім цього, цікавиться поезією. Говорить, що обожнює творчість Миколи Луківа, Василя Симоненка та Едуарда Асадова.
Дружня родина мріє про Перемогу України
Віктор Латишев стверджує, що попри всі захоплення, на І місці в його житті завжди була сім’я. Він взяв шлюб зі своєю Тамарою у 1967 році, і з того часу вони постійно разом. Нещодавно відзначили 56-ту річницю подружнього життя.
За цей час дружня родина Латишевих виховала двох чудових дітей: сина Олега та дочку Вікторію. Вони подарували батькам онуків: Анну та Лєру, Максима і Макара. Окрім того, є вже й правнук — Матвій.
Дідусь та бабуся обожнюють своїх онуків та правнучка. Віктор Сергійович полюбляє поганяти з дітьми м’яча на спортмайданчику, а Тамара Миколаївна балує їх смаколиками власного приготування.
Ось так, у злагоді та єднанні, живе велика родина Латишевих. З вдячністю зустрічаючи новий день, вони вірять тільки у краще та мріють про те, щоб якнайшвидше закінчилась війна, щоб люди могли спокійно жити і працювати у рідному місті.
У цей чудовий осінній день ми вітаємо шановного Віктора Сергійовича з Днем ветерана. Щиросердно бажаємо вам та всім людям «золотого віку», які десятки років пропрацювали на комбінаті, міцного здоров’я, довголіття, бадьорості духу та мирного неба над нашою Україною. Нехай доля береже вас та ваших рідних!
