День державного прапора України у Покрові став траурним. 23-го серпня наш національний стяг прикрашав не святкові заходи, а церемонію прощання із Захисником України, який поліг на полі бою, боронячи рідну землю і своїх дітей від російських окупантів. В останню путь 51-річного Героя, капітана, командира механізованої роти механізованого батальйону Ігоря БОЙКА проводжали сотні містян. В очах людей вбачався невимовний біль, бриніли сльози жалю за ще одне втрачене життя гідного сина України.
Ігор Бойко пішов військовим шляхом з самого початку повномасштабної війни. Спочатку він приєднався до роти охорони нашої громади, де був командиром взводу. Через деякий час обов’язок покликав воїна у дальню дорогу, в гарячі точки фронту. На одній з них, поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запорізької області, наш Захисник Героїчно загинув, в бою за Україну, її свободу та незалежність.
– Знову і знову лине ця пісня «Плине кача…», під яку проводжали в останню путь Героїв Небесної сотні, а тепер ми продовжуємо прощатись з кращими синами та дочками України, які мужньо стали на її захист проти московської орди, – такими словами розпочав свою промову благочинний Православної Церкви України міста Покров, протоієрей Іван Назарик.
Він зі словами гордості розповідав, як Ігор Бойко отримував у нього благословення та освячував машину, на якій і відправився на фронт. Але повернутись звідти йому не судилося…
– Відсьогодні воїн Ігор іде у небо, де він буде янголом нашим небесним, буде нас оберігати, молитися за нас, за своїх друзів-побратимів, свою родину і за нашу величну Перемогу, яка, на жаль, дається такою страшною ціною, – промовив Іван Назарик.
Невимовно боляче було дивитись на родину Героя, яка вбивалась від болю, болю втрати за найкращим у світі сином, коханим чоловіком і люблячим батьком двох дітей.
«Як можна було вбити таку дитину!?» – голосила мама полеглого Захисника України. Для неї він назавжди залишиться її кровинкою, її найдорожчим сином.
За цивільного життя Ігор Бойко був нашим колегою, пройшов шлях гірника у Запорізькому кар’єрі, потім працював у Цеху з переробки шламів. Товариші по роботі пам’ятають його добросовісним, відповідальним і чесним чоловіком. Побратими – справедливим і наполегливим у досягненні своєї мети. Такою гідною людиною Захисник і залишиться в їхніх серцях.
На домовині, площею, біля пам’ятника Великому Кобзарю, на людських плечах – скрізь під час церемонії прощання майоріли синьо-жовті прапори – символ незламності і нескореності української нації, кожного нашого Захисника.
Вічна слава, світла пам’ять і доземний уклін Герою! Глибокі співчуття родині Ігоря від всього колективу Покровського гірничо-збагачувального комбінату.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
