Щороку на початку травня ми вшановуємо наших дорогих ветеранів, котрі 78 років тому звільнили рідну землю від загарбників та подарували нам всім мирне життя. Для тих, які, не вагаючись стали на захист Батьківщини, важко зрозуміти, чому колись «братній народ», з котрим вони разом кували Перемогу, цинічно напав на Україну та вже понад рік веде кровопролитну війну, руйнуючи країну та вбиваючи її мирних жителів… Але попри важку ситуацію в нашій державі, ми не маємо права забувати про той Подвиг, який здійснили ветерани Другої світової задля Перемоги над нацизмом.
На превеликий жаль, учасників тієї війни стає все менше. Протягом останнього року пішли з життя покровчани, котрі боролися з окупантами на полях Другої світової війни – МОРОЗ Василь Іванович та МІГУЛІН Павло Єфремович. Сьогодні в Покрові залишився тільки один, найстарший ветеран міста – 98-річний Михайло Федорович СІЛІН. Саме цього воїна-визволителя 8-го травня, у День пам’яті та примирення, від імені колективу Покровського ГЗК, привітали голова профспілкового комітету Євген Запускалов та його заступник Юрій Чепінський.
Михайло Федорович радо зустрів гостей разом зі своєю дружиною Ніною Миколаївною. На честь свята ветеран одягнув піджак з усіма нагородами, котрі отримав за свій вклад у Перемогу: медалями «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною», Орденами Вітчизняної війни та «За мужність», а також ювілейними.
Євген Запускалов подякував ветерану та Подвиг і привітав Михайла Сіліна з визначним днем. Побажав міцного здоров’я та, звісно, мирного неба.
– Пишаємося вашим неоціненним подвигом та передаємо естафету пам’яті про нього нашим дітям і онукам, – відзначив Євген Михайлович, потискаючи руку герою-визволителю, фронтовий шлях якого був дуже складним.
У 1943-му 18-річного Михайла призвали до армії, де він прийняв присягу при 353-му стрілецькому полку за спеціальністю «Мінометник». Молодий військовий заповзято визволяв рідну землю від окупантів, не раз потрапляючи під ворожі бомбардування та мінометні обстріли. Він втрачав товаришів, але попри душевний біль твердо йшов вперед.
У квітні 44-го піхотинець Михайло Сілін став офіцером морського флоту, отримав спеціальність «Зв’язківець» («Сигнальник»). Далі йому довелося служити сигнальником на військовому кораблі, що знищував підводні човни під назвою «Великий мисливець». Останні місяці війни він служив в порту Пехлеві (Іран). Загалом Михайло Федорович присвятив службі на морі 14 років і пройшов шлях від рядового до мічмана.
До міста Орджонікідзе (нині Покров) ветеран переїхав у 1969 році. Працював майстром з ремонту вантажопідйомних кранів на Рудоремонтному заводі аж до самого виходу на заслужений відпочинок.
Зараз Михайло Сілін, не зважаючи на його поважний вік, тримається під пильною опікою своєї турботливої дружини Ніни Миколаївни. Подружжя з радістю зустрічає кожен новий день, дякує нашим найкращим у світі Збройним силам України. Ветеран вірить, що молоді хлопці, які стали на захист Батьківщини, обов’язково повернуться додому з Перемогою. Так само, як свого часу повернувся він.
Ми хочемо подякувати Михайлу Федоровичу за його подвиг, за те, що він доклав титанічних зусиль для визволення рідної землі. Його життєвий шлях – яскравий приклад для наслідування! Пишаємося, що знайомі з вами, дорогий ветеране! Дякуємо вам за Перемогу!
