Комбінат і місто, всупереч війні, підтримують робочий ритм та бойовий дух, продовжують приймати вимушених переселенців – утікачів від навали “русского мира”. Це життєво важливо для підтримки нашої держави й нескореного українського народу, який героїчно протистоїть російському агресору. 24 лютого війна увірвалася в домівки українців, до деяких – у прямому значенні. Так сталося з нашим новим колегою, 34-річним переселенцем із Каховки, що на Херсонщині. Водій Колони спецтехніки Автотранспортного цеху (АТЦ) Володимир поділився з “ЗМ” своєю історією порятунку від кривавих подій, що принесли рашисти на його малу Батьківщину.
Каховка окупована, але нескорена
Мальовниче місто Каховка, що розташоване на лівому березі Дніпра, російські війська окупували в перші години повномасштабного вторгнення в Україну, вранці 24 лютого. Але нескорений народ Херсонщини чинив потужний спротив непроханим загарбникам. Звідти, завдяки сміливим вчинкам місцевих жителів, народилися шедеври українського гумору. Адже вже 27 лютого неподалік Каховки роми викрали у російських військових танк, чим неабияк надихнули рух опору у своєму регіоні та по всій країні. Це був один з яскравих прикладів того, що українці – безстрашні, хазяйновиті та винахідливі люди.
6 березня декілька тисяч каховців з жовто-блакитними прапорами, попри смертельну небезпеку, вийшли в центр міста, демонструючи рашистам непокору, скандуючи, що вони – непрохані гості. Такі мітинги проти окупації в Каховці відбувалися щонеділі. Один з них, 3 квітня, все ж розігнали озброєні російські військові. Понад сім місяців, наче в жахливому сні, жителі Херсонщини, що не встигли евакуюватися, постійно потерпають від ворожих обстрілів та агресії та з нетерпінням очікують деокупації…
Хроніки мирного минулого
Наш новий знайомий Володимир із Каховки – власник агропідприємства. На 20 гектарах землі вирощував овочеві та баштанні культури, коренеплоди, бульбоплоди – кавуни, кукурудзу, моркву, цибулю, буряк тощо. Із сільськогосподарської техніки мав свій трактор, для сезонних робіт на полі, орендував комбайни, наймав працівників.
Працювати на землі наш герой любив ще змалечку. Одразу після закінчення школи, у 2006 році, почав обробляти паї, що отримав у спадок від дідуся, відкрив власну агрофірму. Паралельно здобував вищу освіту в Херсонському державному аграрно-економічному університеті. Володимир вирощував врожай дотримуючись всіх необхідних правил та норм, за спеціальною технологією, прискіпливо контролював якість поливної води. Насіння кавунів замовляв в Італії. Взагалі, з любовʼю ставився до своєї справи, вкладав у неї всі знання та досвід. Тому бізнес йшов вгору, приносив хороші прибутки. Поступово підприємець розширював посівну площу, минулого року докупив ще 5 гектарів землі. Для охорони полів від вовків тримає чотирилапих улюбленців – 10 собак бійцівської породи (німецькі вівчарки, туркменські вовкодави та алабаї).
Вибагливо Володимир ставився і до свого житла. Придбав квартиру, а також ділянку на березі Дніпра, де побудував дачу. Так, щасливий українець наполегливо працював та й файно проводив вільний час улітку: щодня їздив купатися на море в Лазурне, до якого було рукою подати — всього 40 хвилин на авто. А на вихідних вирушав у Залізний Порт, де теж дуже любив відпочивати.
Насолоджуватись мирним життям Володимир міг до приходу “русских асвабадителей”, яких, звісно, ніхто не запрошував.
Перші години повномасштабного вторгнення російських військ в Україну кардинально змінили життя чоловіка
Опівночі з 23 на 24 лютого Володимиру зателефонувала сестра з Америки та сказала йому, щоб негайно збирав речі, бо на кордоні з росією коїлось щось недобре.
– Я відкрив камери онлайн і побачив, що почалася перестрілка. Тоді пішов на свою земельну ділянку. О 4:15 ранку стався приліт ракети за півтора кілометри від мене. У цю секунду я побачив спалах, відчував вібрацію та вирішив, що треба негайно їхати. Бачив, як ракети, що прямували на територію України, пролітали повз наше місто. Небо засвітилося вогнями, було чутно гул, свист, стояло червоне зарево.
На збори чоловік витратив 15 хвилин, із собою взяв найцінніше – чотирилапих друзів. Всіх 10 собак завантажив в авто та вирушив у дорогу. Але за цю чверть години вже прилетіло з десяток ворожих ракет, якими рашисти розбивали мости у напрямку Херсону. Тож із варіантів маршруту евакуації залишився лише один – через село Василівка Запорізької області, яким і скористався наш переселенець. Отже, він встиг виїхати вчасно, бо вже о 10 ранку в Каховку зайшли окупанти і вивісили там своє ганчірʼя з триколором.
– Я дуже радий, що уникнув окупації та перспективи приналежності до якоїсь ніким невизнаної квазіреспубліки, де людей обмежують у їхніх правах. Я – громадянин Незалежної України, в якій я вільний у своєму виборі, – говорить справжній патріот своєї країни.
Життя під тиском окупантів, евакуація – порятунок від смертельної небезпеки
Окупувавши Каховку, російські варвари одразу почали тероризувати місцеве населення. Знайомий Володимира, який не виїхав, розповів йому жахливий факт. Коли той прийшов з роботи додому, побачив вирвані металеві двері його квартири, окупанти вдерлися до житла та вкрали велику суму грошей, також пограбували й сусідів по багатоповерхівці.
Рашисти розʼїжджали своєю технікою по дворах, шукали АТОвців. Якщо знаходили, забирали з собою, потім вони зникали безвісти. Людей обшукували, примушували роздягатися – шукали татуювання.
– російські окупанти – якісь неандертальці. Між нашими народами велика різниця. Українці – цивілізовані, виховані, культурні люди, які сповідають європейські цінності, живуть у правовій державі. На відміну від нас, росіяни – бездушна, дика, неосвічена та жорстока орда, – робить висновки наш співбесідник.
А наш Володимир якраз є одним із тих, на кого полюють ці підлі нелюди – патріотом своєї держави. Він українець – і в душі, і за паспортом. Пишається тим, що є тезкою великого київського князя. До речі, знак князя Володимира Великого — тризуб є державним гербом України. Його наносили на золоті та срібні монети в минулому, він на них присутній і в сучасному світі.
Згодом Володимир дізнався, що і в його домівку ввірвалися загарбники, навіть жили там деякий час, влаштували розгром, пограбували.
Він розповідає, що люди в окупації стали заручниками ситуації, втратили роботу, заробітну плату. Натомість ціни на товари значно зросли. Можливості виїхати немає. Окупанти викрадали, розстрілювали автівки, навіть переїжджали їх танками. З особливою жорстокістю над українцями знущаються кадирівці та буряти.
Другий дім вимушеного переселенця
Наше місто Володимир знає з дитинства. Нині тут живе його батько.
– Нині місто змінилося, стало красивішим. Ваші люди – дуже доброзичливі, – поділився своїми спостереженнями переселенець.
Володимир на новому місці не став відсиджуватись склавши руки. Влаштувався на наше підприємство – водієм до Автотранспортного цеху. Зараз чоловік із задоволенням працює тут, став частиною великого колективу, потоваришував з багатьма хорошими людьми. Але затятий аграрій не втратив жаги до улюбленої справи, тож будує амбітні плани на майбутнє: «придбати земельну ділянку та поєднувати роботу на комбінаті з підприємницькою діяльністю».
Вдячні нашому новому знайомому за відверту розмову. Під час спілкування з цим молодим, сповненим енергії чоловіком, навіть не виникає сумнівів, що у нього все вийде. Не дарма кажуть, що українці – непереможний народ. Це щодня своїми успіхами на фронті доводять незламні ЗСУ, що крок за кроком звільняють нашу землю від російської окупації.
Нам всім дуже кортить поласувати солодкими кавунами з Херсонщини та здійснити мрію про відпочинок на українському морі. Віримо, що українцям це обов’язково вдасться вже найближчим літом. Принаймні, наразі наші Захисники роблять для цього все можливе і неможливе, завзято звільняючи Херсонщину від окупантів. Наше ж з Вами завдання – працювати, допомагати армії, докладати всіх можливих зусиль задля Перемоги України!
Анастасія ШАБЛЯ
