Попри війну, трудові колективи комбінату щодня тримають виробничий стрій, підтримують бойовий дух, як на фронті, так і в тилу. Для того, щоб робити це ефективно, необхідно дозволяти собі емоційне розвантаження. А в цьому, як ніщо інше, допомагають заняття фізкультурою та спортом. Саме для того, щоб відволіктись від нелегких буднів та підтримати військових, було ініційовано проведення Кубка профкому з футболу між збірними командами І та ІІ груп виробничих підрозділів. Гравці вирішили, що кубковий фонд від профспілки у розмірі 5 тис. грн передадуть на потреби наших Захисників – працівників підприємства, які у лавах Збройних Сил боронять незалежність України та здобувають омріяний мир на нашій землі. Володарем Кубку профкому мала стати та команда, котра двічі здобуде перемогу.
Перша гра за трофей відбулась 2-го липня і завершилась перемогою збірної І групи. Саме тому команда ІІ групи перед початком поєдинку-відповіді, 9-го липня, була налаштована на реванш. Як же завершилась друга кубкова зустріч – читайте у нашому спортивному огляді.
З перших секунд матчу гравці збірної І групи почали діяти доволі рішуче. Ініціативу взяв на себе Даніїл Лутай, який змінив амплуа голкіпера на польового гравця. Він стрімко та влучно відправив мʼяч у протилежні ворота, відкривши рахунок у поєдинку. Після такого неочікуваного початку гравці збірної ІІ групи кинулись виправляти ситуацію. Одна з атакуючих комбінацій була зупинена із порушенням правил. Штрафний удар довірили реалізовувати гравцю команди ІІ групи Дмитру Кужелюку, і не прогадали. Після точного удару у грі було зафіксовано другий забитий гол та відновлено рівновагу у рахунку. До кінця першого тайму футболісти обмінювались гострими моментами. Крапку в ньому поставив представник збірної І групи Владислав Ємець впевненим влучанням у ціль. Команди пішли на перерву за рахунку 2:1.
Незважаючи на пекучі промені сонця над стадіоном “Авангард”, наступна 30-хвилинка видалася не менш динамічною та насиченою цікавими моментами. В одному з таких гравець І групи Владислав Ємець записав на свій рахунок дубль. Та футболісти ІІ групи не збиралися засмучуватись і пасти задніх. Вони йшли вперед у пошуках гольових варіантів. І таки знайшли: ефектний гол вдалось реалізувати Анатолію Лісовому. Тож, інтрига зберігалась аж до самого фінального свистка, але все ж таки перемога у другому матчі теж була у скарбниці збірної І групи. Його остаточний результат – 3:2. Таким чином, доля головного призу була вирішена без третьої зустрічі на полі.
Володарі Кубка профкому отримали заслужений трофей з рук голови СК “Манганіт” Олександра Янченка під гучні колективні оплески. Ось імена переможців турніру: Владислав Ємець, Юрій Лісовий, Андрій Ковальчук, Ігор Шпонька, Андрій Алілуєнко, Андрій Мясніков (Служба охорони), Даніїл Лутай, Максим Жура (Автотранспортний цех), Дмитро Швець, Євген Пілюгін (Залізничний цех), Роман Капінос та Юрій Александров (Чкаловська збагачувальна фабрика).
Про користь подібних спортивних змагань у військовий час ми запитали в очільника профспілки Покровського ГЗК Євгена Запускалова:
Чесно кажучи, коли до мене підійшли наші спортсмени з ініціативою про проведення Кубкового футбольного матчу, я деякий час вагався. Все ж таки поблизу нашого району точаться військові дії і взагалі у державі воєнний стан. Але потім, порадившись з профактивом, ми вирішили провести Кубок, розрадити дозвілля працівників, повернувши їх до традицій мирного життя. Як на мене, задум спрацював на 100%. Футболісти із задоволенням пограли, знову відчувши справжній дух суперництва. Обидва матчі видались дуже цікавими та емоційними. Вболівальники теж отримали масу позитивних емоцій. Крім того, футбольні змагання носили й благодійний характер. Ми із спортсменами вирішили віддати кубковий фонд з профспілкового бюджету, у розмірі 5 тис. грн, на користь Збройних Сил України. Причому, не просто перерахувати кошти, а закупити на них необхідне спорядження для наших військових – працівників комбінату, які стали на захист кордонів держави.
Після завершення спортивного заходу футболісти обох команд потиснули один одному руки, подякувавши за гарну гру. На обличчях сяяли посмішки, ця година футбольних баталій повернула їх до нормального життя – без війни. Водночас, вони знали заради чого вийшли на поле. Адже їх колеги, друзі, рідні зараз на фронті, і дуже потребують підтримки, як моральної, так і дієвої, у вигляді корисних речей для боротьби з ворогом. У цьому і полягала основна мета футбольної зустрічі.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
