Покров сьогодні знову ридає… Не одна сотня людей зранку зібралась на бульварі ім. Т.Г. Шевченка. Тут Знову майоріли Національні прапори, квіти, вінки… Багато людей у військовій формі прийшли до підніжжя Кобзаря. До центру неможливо було підступитись, бо там стояла “жива стіна” рідних, близьких, друзів, знайомих, котрі не могли повірити у те, що проводжають в останню путь дорогу людину – Захисника України, 36-річного рядового КОПИЩИКА Дмитра – гранатометника 1 стрілецького відділення.
Друзі із щирою посмішкою на обличчі згадують Героя. Говорять, що він був прекрасною людиною – чуйною, не байдужою до оточуючих, надійною і комунікабельною, душею компанії. Він завжди був готовий прийти на допомогу, відповідав на телефонні дзвінки та миттєво реагував на прохання, на нього повністю можна було покластись, бо знали, що точно підтримає і не підведе. Тепер зв’язок з Дмитром назавжди обірвали кляті російські окупанти.
Він був справжнім майстром своєї будівельної справи. Крім бізнесу, мав міцну родину: гідно виховував 15-річного сина Юхима, міцно кохав дружину Юлію, поважав батьків… І все це тепер у минулому часі…
Судячи зі спогадів, зовсім не дивно, що Дмитро з перших тижнів війни, добровільно став на захист Батьківщини. Він не з тих, хто міг просто спостерігати за тим, як агресор нищить Україну, вбиває невинних людей, дітей… Пішов боронити свою родину, аби подарувати сину гідне майбутнє. За це заплатив найвищу ціну – віддав життя у боях на Харківщині…
– Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душах рідних, – такими словами розпочали урочисту церемонію прощання з Героєм. – Світлий, добрий спомин про Захисника України КОПИЩИКА Дмитра назавжди залишиться у наших серцях…
Прощальну промову продовжив настоятель Храму Святителя Петра Могили УПЦ Іван Назарик:
– На цьому величному місці, біля пам’ятника Національному Герою, Генію України ми проводжаємо найкращих синів держави і нашого міста. Таким був і Дмитро… Ми низько схиляємо свої голови перед рідними Захисника, дякуємо за Подвиг. Але не вони, не ми, не Дмитро – ніхто не хотів такого Подвигу… Ще б жити й жити, радіти, любити.., але не судилося… Душа нашого Героя відправляється до раю, бо пекло він уже бачив. Слава Україні, Героям Слава!
Після таких пронизливих слів мужнього воїна крізь “живий коридор” пронесла почесна варта його побратимів – тепер востаннє… За ними, мовчки, схиливши голову, крокував батько, наш колега Віктор Копищик, котрий, як і син, служить в лавах Збройних Сил України. За два кроки – убиті горем мати і дружина… На це просто нестерпно дивитись!
Ми від усього серця просимо рідних Дмитра триматись. Висловлюємо щирі співчуття від колективу Покровського гірничо-збагачувального комбінату.
Віримо – Герої не вмирають! Вони залишаються поряд з нами, зміцнюють небесну варту і надсилають мирне світло на українську землю. Воно обов’язково Переможе кровопролитну темряву, котру посіяли рашисти.
