Квітень 1986-го став чорним днем в історії не тільки нашої України, але й всього людства. Мирний сон людей був зруйнований звісткою про вибух реактора 4-го енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, котрий стався 26 квітня 1986 року о 01.23. Саме тоді, 36 років тому, відбулася найбільша техногенна катастрофа у світі.
На порятунок людей від “мирного атома”, який потрапив у атмосферу і приніс багато горя та страждань на нашу землю, одразу ж стали мужні рятувальники, водії, медики та представники інших професій. Серед них був і ліквідатор аварії на ЧАЕС 3 категорії, працівник нашого комбінату, слюсар черговий та з ремонту обладнання Чкаловської збагачувальної фабрики Сергій САВЕНКО. Сергій Миколайович завітав до нашої редакції та поділився своїми спогадами про 101 день його перебування в Зоні відчуження.
У 1988 році 31-річний Сергій Савенко вже працював на нашому підприємстві. Він був одруженим чоловіком, батьком двох дітей – 3-річного Максима та 9-літньої Юлії. Якось Сергія Миколайовича викликали до військкомату, звідки він з іншими 12 земляками і відправився на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській електростанції.
– Тоді навіть не було розмов про те, щоб відмовитися. Це був обов’язок кожного, і треба було з честю його виконати. У 1988 році минуло вже чимало часу після вибуху реактора на атомній станції, тому ми добре знали, що саме трапилося. Але разом із тим, як виявилось, навіть не уявляли величезних масштабів цієї надзвичайно небезпечної техногенної катастрофи. Та незважаючи на це, скажу чесно, страшно мені не було, – згадує Сергій Миколайович.
Тому, зібравши необхідні речі, чоловік пішов до військкомату, звідки всіх майбутніх ліквідаторів відправили до Кривого Рогу. Там сформували ешелон, котрий прямував до м.Біла Церква, потім – до у с.Оране Іванківського району Київської області:
– Саме у цьому населеному пункті дислокувалась моя 25 бригада. Нашим завданням було проведення радіаційного хімічного захисту. Через деякий час мене разом з іншими повезли безпосередньо на саму Чорнобильську атомну електростанцію. Там, перебуваючи у складі пожежної частини №15731, виконували різні задачі, які перед нами ставили: прибирали, проводили дезактивацію, виносили сміття. Із засобів захисту давали тільки респіратор «лепесток». Звісно, цього було замало… У Зоні відчуження я перебував 101 день.
За словами Сергія Миколайовича, знаходячись у Чорнобилі, він відчував дію радіації на свій організм. Акцентує, що невидимий ворог негативно впливав на серцево-судинну систему, що проявлялося у підвищенні артеріального тиску.
Що ж до умов проживання, то вони були непогані – солдати жили у гуртожитках барачного типу, добре харчувалися у їдальні. Наш співрозмовник відзначає, що всі хлопці, які виконували свій громадянський обов’язок, були надзвичайно дружніми: серед них були не тільки українці, але й представники інших країн.
Сергій Савенко повернувся додому, офіційно одержавши дозу опромінення в 5 мкр Рентген. Відзначає, що Чорнобиль суттєво підірвав його здоров’я. Тепер йому доводиться постійно лікуватися та підтримувати організм.
Сергій Миколайович впевнений, що тоді він вчинив правильно, ставши на Захист Батьківщини. Адже його виховали батьки, які також героїчно протистояли ворогу: батько воював у Другій світовій війні, мама також чимало пережила у тортурах фашистського концтабору. Саме ці мужні люди виховали гідного сина. Вони були впевнені, що не можна стояти осторонь подій, які несуть загрозу твоєму народу і країні.
Ця істина не втратила своєї цінності й сьогодні, коли Україна протистоїть російській агресії, боронить рідну землю від окупантів. І надзвичайно важливо розуміти, що всі, хто зголосився прийти на допомогу своїй державі, – справжні Герої, адже вони не жаліють свого здоров’я та життя заради майбутнього Батьківщини. Саме так свого часу вчинив і Сергій Савенко.
Ми вдячні ліквідатору за його внесок у спасіння людства. Бажаємо міцного здоров’я, злагоди в родині, і, звісно, безпечного та щасливого життя під мирним небом України!
