20-го лютого, у День пам’яті Героїв Небесної Сотні, на фасаді ліцею №8 відкрили меморіальну дошку ще одному полеглому Героєві з нашого міста – Сергію ГОРІЛОМУ. Теплі слова про мужнього Захисника промовляла директор освітнього закладу Галина Чергинець, учні, педагоги та рідні.
Сергій Миколайович закінчив СЗШ №8 у 1983 році. Тут його пам’ятають, як відповідального учня, який завжди приходив на допомогу іншим. Після школи юнак вступив до СПТУ-50, аби навчатись спеціальності машиніста бульдозера. По завершенні училища пішов працювати на Покровський ГЗК – машиністом бульдозера Шевченківського кар’єру. Досконало знав свою справу, був відмінним фахівцем та справжнім другом.
Сергій Горілий мав прекрасну родину, сповнену красунями-дівчатами. Дуже кохав свою дружину Вікторію, двох донечок Віку і Аню, які йому подарували трьох онучок, він в них душі не чув.
Дочка Героя Вікторія Наумович працює на нашому підприємстві економістом відділу бюджетного планування. Вона пишається своїм татом і згадує з любов’ю, тільки ніжними і теплими словами:
- Він був – просто вогонь. У нього в руках все горіло, тато будував і створював все навколо, планували з мамою майбутнє, а онучок своїх просто обожнював, – з доброю посмішкою на обличчі згадує Віка.
У перші дні повномасштабної війни Сергій Горілий пішов до військкомату за покликом серця, бо завжди був захисником для своєї родини, тому не міг стояти осторонь. До лав ЗСУ 56-річного Сергія Миколайовича взяли тільки з 3-ї спроби – 3-го березня 2022 року. Він служив у складі 93-ї бригади Холодний Яр, був старшим солдатом-водієм мотопіхотного взводу. Разом зі своїми побратимами пройшов бойовими позиціями Сумського, Харківського та Донецького напрямків. Останній став для нього фатальним…
- Не було жодного дня, щоб він не телефонував мамі. Навіть, коли не було зв’язку шукав бодай якийсь сигнал, аби подати вісточку і почути голос своєї коханої, – розповідає Віка. – Він і з фронту продовжував давати настанови мамі, реалізовував заплановане будівництво власного дому.
За словами доньки, Сергій приїздив додому. Розповідав про свої бойові виходи, що завжди супроводжував хлопців на завдання. Говорив, що не боїться, направляє страх у роботу, бо не місце йому на війні.
Того фатального дня – 17-го листопада 2022 року дружині зателефонував не він… Побратим Сергія Миколайовича Ігор, земляк з Олексіївки, повідомив: «Віка, Серьожі вже немає…» Він героїчно загинув на полі бою під час танкового обстрілу. Отримав важке поранення, яке було несумісне з життям. Того дня Дєд (позивний полеглого Сергія Горілого) пішов на завдання замість свого побратима Ігоря. Сказав, що той ще встигне повоювати…
- Ми взагалі не могли повірити у те, що тата більше немає. Він же стільки всього пройшов за ці 9 місяців, скрізь був перший, все у нього виходило. Але жахлива звістка, на жаль, виявилась правдою…, – говорить Віка.
За свої заслуги перед країною Сергія Горілого нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню, посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Покров».
Під час урочистого заходу пам’ять про Героя вшанували хвилиною мовчання…
Почесне право відкрити меморіальну дошку дідусеві було надано його онуці, яка не могла втримати сліз скорботи і гордості за свого найкращого в світі Захисника.
- Життя продовжується… І справи, які започаткував наш Захисник-герой будуть жити в його родині, будуть жити у стінах нашої 8-ї школи, доки ми пам’ятаємо, – промовила влучні фінальні слова директорка освітнього закладу Галина Чергинець.
Вічна пам’ять і слава Сергію Горілому, доземний уклін і вдячність за кожен наш день, прожитий на рідній землі.
