Днями йому виповнилось 45… Знаковий вік для чоловіка, який вже має за спиною багатий досвід, знає, що таке вірна дружба, розуміє цінність родини і життя… Того самого, за збереження якого щодня у жилах стигне кров перед виходом на бойові позиції. В першу чергу він переживає не за себе, а за своїх хлопців – особовий склад, аби кожен з них повернувся з бойового завдання. “Та, на жаль, повертаються не всі. Це – війна, і ми розуміємо її наслідки”, – говорить головний сержант-командир відділення кулеметного взводу 210-го окремого штурмового полку Євген Горлов на позивний Парус. Ми мали за честь поспілкуватись з цим упевненим у собі чоловіком, Захисником з власною принциповою позицією. Ви запитаєте: “Як ми його знайшли?” Євген – у цивільному житті був нашим колегою, слюсарем Чкаловської збагачувальної фабрики, а з 2022 року пішов відстоювати незалежність Батьківщини в лавах ЗСУ. Так ми і дізнались про нього і запропонували поспілкуватись, на що отримали позитивну відповідь.
“Я, не вагаючись, пішов до лав ЗСУ, це – моя власна принципова позиція”
Так відповів Захисник Євген Горлов на наше перше запитання. Він не приховує свою військову історію і чесно говорить, що пішов служити, коли отримав повістку – у липні 2022 року. Чоловік був мобілізований, але мав обмежену придатність, що давало право не йти на передові позиції. Та це не про нашого колегу. Євген добровільно вступив до українського війська, бо вважає це своїм громадянським обов’язком.
Я – громадянин України, я тут виріс, тут мій дім, моя родина, і я повинен їх захищати, бо це мій обов’язок, – упевнено промовляє головний сержант Горлов.
Навички ведення військової служби чоловік здобував у навчальному центрі, що розташовувався у с. Старичі Львівської області. Через півтора місяці учебки Євгена розподілили до 210-го окремого спеціального батальйону “Берлінго”, який прогримів на всю Україну. В його складі немає непідготовлених бійців, бо ціна кожного виходу штурмової піхоти на позиції занадто висока. Ось і наш колега, тоді ще рядовий Горлов, перед тим, як прийняти свій перший бій, пройшов вогневу підготовку у складі спецпідрозділу.
“Нас ніколи не кидали на легкі напрямки”
Свій перший бойовий досвід наш земляк здобував в якості кулеметника, на Донеччині, біля села Верхньоторецьке Покровського району. Якщо коротко, то за словами Євгена, задача їхнього спецпідрозділу – заходити на лінію зіткнення, вибивати противника, штурмом відбивати свої позиції і захоплювати позиції ворога.
Ми – штурмовий спецбатальйон, який завжди працює у тісному контакті з ворогом. Наші бійці, навіть водії, мають володіти навичками користування всіма видами стрілкової зброї. З цією метою кожен проходить спецнавчання. Я і мої побратими чітко розуміємо, де знаходимось і для чого ми тут. Всі бійці вмотивовані, незалежно від віку та статусу у цивільному житті. І 19-річні хлопчики після декількох контузій рвуться в бій, і 60-літні чоловіки з сивиною на скронях не бояться дивитись в очі ворогу, – розповідає Євген Горлов.
До речі, саме від нього ми почули, що російську армію не варто недооцінювати. А в деякі міфи про те, що це військо складається з “недалеких людей”, не треба вірити на 100%.
З нами воює підготовлена регулярна армія, яка чисельно переважає українську. Тактично ми сильніші за супротивника, тому він досі і не може втілити у життя всі свої плани по захопленню українських територій. Але недооцінювати ворога не варто. Серед них багато спецпризначенців і контрактників, які мають бойовий досвід, здобутий участю у війнах з іншими країнами. Тому ми це враховуємо, аналізуємо ситуацію на кожному напрямку, щоб діяти ефективно. Головне – виконати завдання і зберегти особовий склад. Ми – одна родина, єдина команда, стоїмо горою один за одного. Кожна людина цінна, а обов’язок командира – вивести побратимів на позиції, проконтролювати виконання завдання і замкнути зворотній ланцюг з усіма ланками, – ділиться своїми переконаннями Захисник.
Продовжуючи розмову, Євген приглушеним голосом промовляє гірке “АЛЕ…” Але часто ланцюг втрачає свої ланки. Та навіть у таких критичних ситуаціях, побратими спецпідрозділу не кидають своїх на полі бою – забирають всіх – 200-х та 300-х, бо це для них справа честі.
Разом з головним сержантом крокуючи хронологією його бойового шляху, ми дізнались, як він зустрів свій перший Новий рік у стані війни:
Напередодні Нового 2023 року наш батальйон отримав інформацію про те, що в одній з гарячих точок фронту є ймовірність прориву ворожих військ, а наші хлопці там втратили свої позиції. Тоді нас кинули їм на підкріплення. Це була Кліщіївка, Бахмутський напрямок… Там точились дуже жорстокі бої. В новорічну ніч ми мали свій феєрверк. Мій взвод майже весь залишився там… Навіть не всі тіла ми змогли забрати. Мене і ще двох побратимів врятувало те, що ми отримали поранення.
Євген Горлов згадує, що в тій бійні їх накрили з гранатомету АГС. Він отримав контузію та осколкові поранення. Частина осколків і досі залишилась в руці…
“Кожен вихід на позицію – це завжди страх…”
Такими словами Євген відповів на запитання з приводу того, чи страшно йому виходити віч-на-віч до ворога. Цінуємо те, що Захисник не вдавався до якихось метафоричних фраз у цьому випадку, а сказав відверто і зрозуміло:
Завжди страшно. Не так за себе, як за людей, це дуже велика відповідальність. Коли ти командир групи, то не знаєш, що тебе може очікувати. Кожен вихід – це страх, страх не повернутись і недорахуватись своїх побратимів.
Але попри страх наш Воїн завжди намагається триматись на позитиві. Говорить, що не збирається здаватись. Силу волі і жагу до Перемоги він демонструє щодня разом зі своєю командою.
Тому після лікування і відновлення Євген Горлов знову повернувся у стрій. Тоді, у лютому 2023 року, на базі батальйону “Берлінго” утворилась 4-та штурмова рота, яку назвали “Варяги Булата”. Нашому Захиснику довірили керування новим спецпідрозділом. Протягом декількох місяців він разом зі своїми товаришами комплектував нове військове формування. Навчали новачків, в тому числі і за кордоном – у Німеччині, туди вирушив весь особовий склад. Євген визнає, що вони отримали дуже корисний досвід під час цього закордонного відрядження.
І не дивно, що після такого вишколу слава про відмінну бойову роботу “Варягів Булата” прокотилась всією Україною, особливо її запам’ятали на Харківщині і Донеччині. Євген згадує, якого штурмового вітру вони з побратимами навели на Куп’янському напрямку, в боях за Перший Лиман та Синьківку, у листопаді-грудні 2023-го:
Ми були на самому передньому краї. Противник знаходився за 20-30 метрів від нас – це дуже близько, щодня вели щільний вогневий контакт. Попри це, наша задача була зайти, зачистити позиції, закріпитись і їх обороняти, що ми успішно і зробили, але дуже високою ціною незворотних втрат…
Після запеклих боїв на Куп’янському напрямку варягів вивели на ротацію, але не всіх … 23-х з 99…
Зарядився позитивом від родини і знову в бій
Після важкого Куп’янська штурмовикам дали відпочити. Євген з доброю посмішкою згадує, що в той час йому вдалось з’їздити додому у 15-денну відпустку. 2024 рік він зустрічав в оточенні рідних людей, та невдовзі Захисник повернувся до своєї бойової команди.
На початку року варягам довірили оборону Києва. Пересуваючись мобільними вогневими групами, вони приземляли шахедів, яких російські війська запускали на столицю. Але в Києві спецпідрозділ затримався не надовго, бо його термінового втручання потребувала лінія фронту на Покровському напрямку, Донеччина. Невдовзі гаряче стало у Вовчанську, що на Харківщині, туди і рушили.
Після виконання спецоперації у черговій спекотній зоні, варягів вивели на переформатування. Євген згадує, що тоді їх об’єднали з 20-м окремим батальйоном спецпризначення Полку Президента. Так утворився новий підрозділ – 210-й окремий штурмовий полк. Наразі він відстоює українські рубежі на Покровському напрямку.
“Зі мною служать люди з великої літери”
Зараз Євген Горлов в Одесі проходить навчання на офіцера піхоти. Говорить про те, що разом з ним підвищувати свій військовий хист приїхали Захисники з різних військ – і десантники, і розвідка, і морська піхота, і ТРО. Заняття проходять зранку і аж до самого вечора, але у проміжках наш колега не забуває дізнаватись, як там його хлопці справляються на передовій лінії важкого Покровського напрямку. Євген після навчання планує повернутись до своїх побратимів командиром взводу. А поки мав трохи часу для спілкування, з великою повагою і бажанням розповів нам, які круті Воїни з ним служать і що таке справжня військова родина:
Якою б складною не була ситуація на полі бою, ми в першу чергу евакуйовуємо поранених, надаємо їм максимально можливу допомогу, аби зберегти життя. І навіть, коли побратими через отримані серйозні травми змушені демобілізуватись, ми в жодному випадку не втрачаємо з ними контакт: залишаємось на зв’язку і підтримуємо, чим можемо. Наприклад, були у нас важкі випадки на Куп’янському напрямку, після яких двом хлопцям ампутували ногу. Одному – перебило артерію, у іншого міна розірвалась прямісінько біля ноги. Обидва випадки – без шансів врятувати кінцівки. Так ми з побратимам допомагали коштами на протезування і лікування хлопцям. Буває, що після реабілітації такі Герої знову до нас повертаються. Ось така у нас тут міцна родина.
Під час бесіди Євген також згадав Олександра Давидова – нині вже загиблого Захисника з нашого міста. Вони разом призивались і служили в одному батальйоні. Виявляється, що Саня (Авт.: Так його називав наш співбесідник) зі своєю групою йшов у самісіньке пекло рятувати побратима, якому перебило хребет. По дорозі військових накрили мінами, без шансів вижити…
А знаєте, хто ще служить разом з Євгеном Горловим? Ігор Бірча – український актор, відомий роллю Вітальки в гумористичному серіалі, і не тільки. Наш Захисник розповідає, що Ігор Ярославович в житті дуже серйозний і доброзичливий. Коли почалась війна, актор пішов в ТРО, а потім перевівся до спецбатальйону. Зараз він – головний сержант МТЗ взводу.
Такі яскраві приклади з військової служби ще раз доводять, що на війні немає статусів, тут всі рівні. І тільки тримаючись один за одного, наші українські Захисники – це непереможна сила. Для них – це справа честі і повсякденна важка робота заради цілісності країни, безпеки власної родини. Вони розуміють, що мають триматись, аби витіснити ворога за межі України.
За понад 2 роки тернистого фронтового шляху Євген Горлов не одноразово був нагороджений за сумлінне виконання військового обов’язку. І хоч сам Захисник волів мовчати про свої заслуги, бо всі вони залишаються на полі бою, ми все ж таки хочемо виділити декілька з них – найбільш високих, на наш погляд. Це – медаль “За військову службу Україні” від Президента, нагрудний знак “Почесна відзнака командира військової частини А4122”, Знак пошани і медаль “За поранення” від Міністерства оборони України. Пишаємось!
Поспілкувавшись всього годину з Євгеном, ми нібито пережили разом з ним історію одного з українських спецбатальйонів, який виконує надважливу місію. Після таких розмов деякий час важко говорити і навіть дихати. Відбувається внутрішнє перезавантаження, коли вчергове переконуєшся у незламності і силі духу українських Захисників, яким ми завдячуємо кожним днем свого життя.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
