День Гідності та Свободи навіяв нам спогади про незламного Героя. Він віддав своє життя, рятуючи інших… за покликом свого серця, бо не міг інакше… Мова йде про молодого рятувальника з Покрова, начальника караулу 44-ї державної пожежно-рятувальної частини, капітана служби цивільного захисту Миколу Нечипоренка. Зворушливий відеоролик, який днями поширили його колеги, спонукав нас поділитись з вами спогадами про знайомство з Миколою та його дружиною. З молодим подружжям ми спілкувались у 2022 році, під час підготовки святкового матеріалу до Дня рятувальника.
До складу рятувальників Микола Нечипоренко приєднався у 2017 році. З того часу порятунок людей став для нього сенсом життя. Щоденна боротьба зі стихіями заради спасіння була для нього справою честі. За її сумлінне виконання він отримав не одну нагороду, одна з останніх – нагрудний знак «За відвагу в надзвичайних ситуаціях».
У розмові з молодим, упевненим в собі та сповненим жагою до життя начальником караулу ми дізнались, що Микола з дитинства мріяв захищати і допомагати людям, тому після школи вступив до Криворізького ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою. Там він і здобув свій перший професійний хист. У 2013 році став студентом Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля. У 2017 здобув ступінь бакалавра в галузі «Цивільна безпека» та за розподілом потрапив до пожежної частини м. Покров, на посаду фахівця з оперативного реагування та цивільного захисту. Амбітний та цілеспрямований чоловік не зупинявся на досягнутому. Невдовзі він вступив до магістратури на заочну форму навчання, а паралельно обійняв вакантну посаду заступника начальника частини, на якій працював до 2021 року. Потім очолив особовий склад караулу із 7 осіб.
Микола Нечипоренко вважав, що кожен рятувальник під час виконання професійних обовʼязків повинен проявляти розсудливість та рішучість, а також мати відмінну фізичну підготовку, бо для порятунку людей, потрібна сила й витривалість. Саме такі якості він постійно загартовував у собі.
– Місія рятувальника вкрай відповідальна, бо від її належного виконання залежить збереження найціннішого – людського життя. Тому важливо постійно відточувати професійні навички – практичні та теоретичні. Під час надзвичайної ситуації діяти треба швидко, злагоджено, чітко знати як і що робити. Ще один головний принцип для мене – зберегти особовий склад, – розповідав нам Микола.
Під час нашого спілкування чоловік зазначав, що з початком війни росії проти України трудові будні в частині стали більш напруженими. Вже тоді сусідній Нікополь потерпав від регулярних обстрілів і колектив ДСНС нашого міста брав участь у ліквідації їх наслідків.
У той час, як російські окупанти цинічно відкривали вогонь по житлових кварталах, Микола Нечипоренко не міг залишатись осторонь чужої біди, прагнув прийти на допомогу, запобігти трагедії, попри все – врятувати життя… В емоційній розмові рятувальник ще раз підкреслив нам свою життєву позицію: «Війна та руйнації, які вона з собою несе, ще раз довела, що я зробив правильний професійний вибір. Я прагну допомагати всім, хто цього потребує. Це – моє покликання».
Познайомились ми тоді і з дружиною Миколи Аліною, яка теж була на чергуванні, бо працювала диспетчером 44-ї пожежно-рятувальної частини. Тоді вона склала враження тендітної і щасливої дівчини з палаючими іскрами в очах, які запалювались від любові коханого чоловіка. Аліна, як ніхто інший, знала наскільки небезпечною є професія чоловіка. Розповідала, що у шлюбі вони з Миколою завжди підтримували один одного.
Тоді, повертаючись з пожежно-рятувальної частини, ми були під позитивним враженням від почутого і побаченого. Особливо запам’ятався молодий начкар — справжній рятувальник за покликом серця, причому не тільки на роботі, а й в особистому житті. Історія подружжя Нечипоренків нам тоді здалась такою романтичною…
Але майже через два роки їх щастя зруйнувала клята війна…
8-го червня 2024 року армія рф здійснила черговий удар по території населеного пункту Покровської громади. Туди одразу ж виїхав черговий караул працівників ДСНС місцевої пожежно-рятувальної частини під керівництвом Миколи Нечипоренка. Щойно надзвичайники прибули на місце події та почали ліквідацію пожежі, ворог завдав повторного удару з БпЛА. Микола відправив особовий склад в укриття, а сам отримав важке поранення. У лікарні він до останнього хапався за життя, але його міцне молоде серце не витримало і, на жаль, через два тижні перестало битися…
Після смерті чоловіка життя його дружини розділилося на “До” і “Після”. Аліна продовжує нести службу у пожежно-рятувальній частині, зберігаючи теплі спогади про чоловіка-Героя.
Світла пам’ять рятувальнику Миколі Нечипоренку. Він назавжди залишиться в нашій пам’яті гідним чоловіком, який мужньо протистояв стихіям і не боявся дивитись в очі війні. Він прагнув зберегти кожне людське життя, щодня стояв на сторожі захисту рідної домівки, був готовий будь-якої миті кинутись на допомогу. Він був справжнім чоловіком, який поспішав жити, працювати та кохати у вільній країні. І зробив для цього все від нього залежне. Дякуємо тобі, Герою, пишаємося тим, що мали честь бути знайомими…
