Віталій Кудрявцев нині працівник нашого підприємства. Вже півтора роки він працює за сумісництвом на дільниці ВШГ на Чкаловській збагачувальній фабриці машиністом насосних установок. Чоловік разом із родиною – дружиною Катериною та двома дітьми, 5-річною Кірою та 8-літнім Данилом, були вимушені покинути власну домівку, аби врятуватись від клятої війни.
«Війна до нас прийшла ще у 2014 році…»
Сім’я Віталія приїхала до Покрова із Донеччини. Там Кудрявцеви мешкають у селищі із цікавою назвою Нью Йорк, розташованому за 13 км від окупованої Горлівки, у Бахмутському районі. Ось що згадує наш колега про початок військових дій на території їхнього населеного пункту:
Війна прийшла в наш дім ще у 2014 році. Ми були під окупацією. Тоді референдуми у нас якісь незрозумілі проводили, підозрілі люди з’являлись на блок-постах з їхньої сторони, спочатку з дубинками стояли, потім зброя у них з’явилась. Прапори, атрибутика різна російська все частіше майоріла на нашій території. Потім вони почали висувати нам їхні права, називати себе «новою владою» на нашій території. Приблизно такою напруженою була ситуація протягом 2014-2016 років, а потім стало більш спокійно – подекуди велась перестрілочна війна. У підвалах ми тоді не жили.
Родина Віталія, попри військові дії, продовжувала жити і працювати у Нью Йорку. Наш герой і досі є робітником Авдіївського коксохімічного заводу, де останнім часом обіймав посаду майстра відділення. Так було аж до 2022 року…
«Діти просились на вулицю, а навколо літали гради…»
Віталій згадує, що коли побачив виступ путіна 21-го лютого 2022 року, який заявив про визнання незалежності так званих «ДНР» та «ЛНР» та підписав відповідні укази, відчув – буде біда. Чоловік у той момент був на роботі, а про свої тривожні відчуття розповів дружині телефоном. На жаль, вони невдовзі справдились.
- У 2022 році ми бачили, як поряд почали інтенсивно гатити по селах, було гучно. До кінця березня, ми ще вдома сиділи, а наприкінці – з 23-го березня по 6 квітня – жили у підвалі, тому що було дуже гучно і страшно, – з жахом згадує Віталій Кудрявцев. – Гради сипались за 150 метрів від дому, снаряди падали у 70 метрах. Діти боялись, запитували, чому ми не можемо вийти на вулицю, просились погулять, а ми не могли їм цього дозволити через постійну небезпеку обстрілів. На початку квітня прийняли рішення виїжджати.
Спочатку родину евакуювали до селища Царичанка Дніпропетровської області, а наступного дня Кудрявцеви попрямували до Покрова, де живе сестра дружини Віталія. Спочатку думали, що залишаться у нашому місті ненадовго – доки ущухнуть активні бойові дії, але затримались вже на півтора роки. Тут винаймають квартиру, чоловік влаштувався на роботу на наш комбінат, його син навчається у своїй школі дистанційно, займається футболом. До речі, на запасному полі стадіону ми і зустріли нашого співрозмовника, який привів Данила на тренування.
Чоловік розповідає, що їм дуже подобається у нашому затишному та привітному Покрові, але родина все одно хоче повернутись у свій рідний дім. Зараз там, у їхньому Нью Йорку, дуже небезпечно. В єдину багатоповерхівку у селищі, в якій мешкала родина Кудрявцевих, потрапили 4 снаряди. Зруйнований сходовий марш, відбулось зміщення плит. Чоловік розповідає, що їхня квартира нібито вціліла, але він не певен, що помешкання не піддалось мародерству.
Але попри все пережите, Віталій не занепадає духом. Говорить, що треба вірити в краще і жити, рухатись вперед заради дітей, які гідні майбутнього без війни.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
