Мальовниче місто Нікополь розташоване на березі Каховського водосховища. Але цю красу затьмарює той факт, що майже 4 місяці поспіль люди живуть неначе у страшному сні. Адже у будь-який час росіяни зі сторони тимчасово окупованого Енергодару, не шкодуючи мирного населення прибережних міст та сіл, скеровують туди снаряди з усіх можливих різновидів зброї, які несуть руйнації, сльози, смерть, калічать долі людей… Нікополь та його мешканці дуже потерпають від рашистського терору. У місті немає жодного району, який би не постраждав внаслідок ворожих обстрілів. Вибиті вікна, зруйновані дахи, величезні прогалини від снарядів просто посеред вулиці та невимовний біль в очах тих, хто мужньо залишається вдома і вірить у те, що мала Батьківщина вистоїть та підтвердить своє горде звання міста Перемоги.
Як та чим живе нескорене місто і його жителі, кореспонденти «ЗМ» запитали у корінної нікопольчанки Світлани, котра залишається серед тих, хто не виїхав з багатостраждального Нікополя.
«Тут мій дім, і їхати звідси я не хочу»
Жінка розповіла, що дуже багато нікопольців виїхали з міста, але вона вирішила залишатися вдома. Говорить, коли рашисти тільки-но почали обстріли, вона ще працювала, і кидати роботу не хотіла, адже повинна була незабаром вийти на заслужений відпочинок.
– Моя дочка зараз проживає у Києві. Вона неодноразово кликала мене переїхати до неї. Та й свати також запрошували зважитися на тимчасовий переїзд до столиці, поки Нікополь, нарешті, не залишать у спокої. Але я сказала, що хочу допрацювати до пенсії, та й взагалі, не хочеться мені нікуди виїздити. Тут мій дім, тому й я залишаюся у Нікополі. Тим більше, я не сама – у мене є старша сестра, і ми одна одну дуже підтримуємо, разом віримо у краще, – ділиться Світлана.
Попри зранену душу, місто живе і чекає на Перемогу
Як розповідає нікопольчанка, гнітючої атмосфери приреченості у місті немає. Працюють продуктові супермаркети та маленькі магазинчики. Проблем з придбанням продуктів люди не відчувають.
Банківські та логістичні послуги також надаються. Але не в такому обсязі, як це було до війни:
– Багато банків закрили свої відділення у Нікополі. Ось, наприклад, взяти «Приватбанк», то жодного працюючого відділення у місті немає! Вважаю, що це неправильно, і що хоча б кілька відділень повинні функціонувати. Нехай не повноцінно, але хоч по декілька годин через день. Тому що мешканцям задля вирішення своїх питань доводиться виїздити до іншого населеного пункту. Особливо важко пенсіонерам. Щодо поштових послуг, то у моєму районі відділення «Укрпошти» об’єднали з іншим, яке розташоване на відстані двох зупинок транспорту, або й зовсім у центрі міста. Швидко дістатися туди також неможливо. І знову таки, це надзвичайно незручно для людей. Добре, що працює «Нова пошта», але ж там, самі знаєте, вартість доставки в рази вища, ніж на «Укрпошті».
Нікополь вистоїть, і все буде добре!
Світала, звісно, хвилюється за те, як пройде зима, чи все буде гаразд з енергосистемою України, чи буде світло та опалення. Відзначає, що поки, на щастя, екстремальних ситуацій не виникало.
Занепокоєння у неї викликає сусідство з атомною станцією. Адже ми знаємо, що рашисти постійно влаштовують провокації: обстрілюють житлові квартали Енергодару та його околиці, а також промисловий майданчик атомної станції, наражаючи на небезпеку не тільки Україну, але й усю Європу. Адже що здумається терористам наступного разу, невідомо нікому. Тому залишається тільки вірити у краще та робити свій внесок у Перемогу.
До речі, жінка також долучається до допомоги нашим ЗСУ, відраховуючи на потреби армії суми, які дозволяє її бюджет.
Як і всі ми, нікопольчанка з нетерпінням чекає на Перемогу. Говорить, що надзвичайно хоче, щоб у всій Україні та її рідному місті нарешті запанував мир, злагода та добробут.
– Після Перемоги всі ми будемо налагоджувати наше життя. Вірю, що разом зуміємо відбудувати наш нескорений Нікополь, і все у нас буде добре! – впевнена Світлана.
Ми також віримо у те, що Україна стане вільною, незалежною та квітучою! А Нікополь перегорне цю трагічну сторінку своєї історії, і напише ще чимало розділів про мирне життя нескореного міста!
Олександрина ЛЕЩЕНКО
