21-го червня виповнилося рівно 50 років з тих пір, як на степових просторах, неподалік від нашого міста, знайшли неперевершений шедевр скіфського мистецтва – золоту Пектораль. Керівником археологічної експедиції, якій пощастило дістати із земляних володінь таку унікальну знахідку, був Борис Миколайович Мозолевський. До речі, за іронією долі, він теж святкував би у нинішньому році свій 85-річний ювілей. Тому ця дата поєднала дві епохи, в унісон з якими билося серце однієї великої та величної, але дуже простої людини…
Філософія особистості Мозолевського у спогадах сучасників
Особистість Бориса Мозолевського вражає багатогранністю. Своєю археологічною науковою діяльністю він тісно пов’язаний з нашим краєм, який двадцять п’ять століть тому був центром Степової Скіфії. А його знахідка – царська Пектораль, виблискуючи чистим сонцесяйним золотом, на весь світ прославила Україну, особливо – наше гірницьке містечко.
Любов до України та спілкування з простими людьми робили Бориса Мозолевського щасливим. Так розповідають ті, хто особисто знав Бориса Миколайовича – людину дуже освічену, високоінтелектуальну та культурну. Скласти образ дослідника українських степів нам допомогла колишня працівниця музею Лариса Жерносік та шановний ветеран Покровського гірничо-збагачувального комбінату Іван Лісовий. Саме їм пощастило зустріти на життєвому шляху «генія багатьох епох» – Бориса Мозолевського.
Для Лариси Григорівни Борис Миколайович був вчителем, наставником, колегою і просто другом. Вона захоплювалась його науковою діяльністю, геніальною творчістю, унікальним мисленням, глибоким філософським світосприйняттям, а також надзвичайною добротою і щирістю. На згадку про роки співпраці наша співрозмовниця свято береже надбання видатного археолога, а саме колекцію таких наукових книг: «Товста могила», «Скіфський степ», «Скарби України» і збірки поезії «Зарево», «Веретено», «Дорогою стріли» та інші.
А в пам’яті Івана Тимофійовича дві недовгі зустрічі з Борисом Мозолевським навічно викарбувались у серці:
– Сьогодні ми згадуємо людину високої культури та інтелекту, археолога, поета та історика – Бориса Миколайовича Мозолевського. Я вдячний долі за те, що вона подарувала мені знайомство з ним.
Йому підкорилася Золота Пектораль
Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат (нині Покровський), на чолі з Григорієм Середою, повністю взяв на себе забезпечення і всіляко сприяв археологічній пошуковій операції з розкопок Товстої Могили. Це було у далекому 1971 році, неподалік від нинішнього електродепо Залізничного цеху.
Багатоденна кропітка робота майже без відпочинку, важкий і нерівний поєдинок з вічністю дав свої плоди. Першими у кургані було знайдено комплект бронзових оздоб воза та поховальної упряжки, у боковій гробниці – непограбоване поховання царівни-скіф’янки, у вбранні, розшитому чисельними золотими платівками. Шию прикрашала важка лита золота гривна, на скронях були великі підвіски, зап’ястя охоплював широкий браслет. Поруч з жінкою лежала дитина, теж у золотих оздобах. Царівну та її дитину на той світ супроводжували четверо забитих слуг. Також експедиція знайшла два кінських поховання з багатими прикрасами вуздечок та останками трьох конюхів.
21 червня о 14.30 у пограбованому центральному похованні Борис Мозолевський особисто знайшов велику нагрудну прикрасу скіфського царя IV століття до н.е. – золоту Пектораль. Це була зоряна мить не тільки для вченого, а й для всієї української археології.
Золота Пектораль 958 проби, вагою 1 кг і 150 г, діаметром 30,6 см є видатним витвором скіфсько-античного ювелірного мистецтва. Вона відтворює уявлення скіфів про світ, який вони бачили у трирівневому вимірі. Тому коштовність складається із трьох ярусів, які відповідно символізують надра землі, астрально-космічну сферу і земний світ. Для Мозолевського вона стала основою фундаментальної монографії та дисертації на здобуття наукового звання «Кандидат історичних наук». Його ім’я стало відомим у світовій археології.
– Того видатного дня я познайомився з Борисом Мозолевським, можна сказати, під час рядової виробничої ситуації, – ділиться своїми спогадами Іван Лісовий. – На той час я працював в автобазі №1, якою керував Віктор Циганов. Саме Віктор Михайлович допомагав археологічним розкопкам Мозолевського шляхом виділення необхідної техніки. 21 червня, у день історичної знахідки, ми з керівником спілкувались в його кабінеті, коли туди зайшов Борис Миколайович. Він дістав із свого чемодану Пектораль і дав нам її потримати. Ті відчуття неможливо передати. Я побачив перед собою виточену ювелірну роботу, на якій була чітко зображена кожна деталь із витонченим художнім оформленням. Витвір мистецтва був досить важким, але дійсно унікальним. Так я і познайомився із видатним археологом.
Отже, “Співець українського степу” Борис Мозолевський став невід’ємною постаттю історії нашого гірницького краю. Зараз Пектораль доброзичливо «зустрічає» відвідувачів центрального міського парку Покрова, який носить ім’я Бориса Миколайовича. Посміхається видатний археолог і на пам’ятній дошці будинку №23 по вул. Центральній, де часто бував під час своїх візитів до нашого міста. В музеї облаштований куточок, завдяки якому підростаюче покоління покровчан дізнається про таємниці свого унікального краю. На всіх портретах Борис Мозолевський – з Пектораллю у руках – знахідкою епохи, яка круто змінила життя видатного археолога, продовжила його навічно…
