Захисник України Євген Демидов – один з багатьох чоловіків, хто не ховався від мобілізації. Протягом першого року війни він за законом користувався відстрочкою, бо мав трьох неповнолітніх дітей. Щойно старшій донечці виповнилось 18, Євген отримав повістку, яка не стала несподіванкою. Він чітко усвідомлював, що це станеться і був готовий стати на захист країни. До лав ЗСУ Євген приєднався 15-го лютого 2023-го, майже через рік після повномасштабного вторгнення росії на територію України. Про бойовий шлях старшого солдата підрозділу Національної гвардії 45-річного Євгена Демидова ми дізнавались з перших вуст. За цивільного життя Воїн був нашим колегою, гірничим майстром р/к №9 Чкаловського кар’єру №2, тому знайти його контакти нам було не складно. А те, що Захисник погодився на інтерв’ю і знайшов для цього час у своїх бурхливих фронтових буднях, дорогого вартує. Ми йому за це дуже вдячні. Отже, ділимося з вами історією ще одного Героя нашого часу, який мужньо боронить Батьківщину на Харківському напрямку.
Раніше військового досвіду не мав
Своє перше в житті бойове хрещення Євген отримав «на нулі», в Сватівському районі Луганської області. Сюди Захисник приїхав 1-го квітня 2023 року у складі 21-ї військової частини Нацгвардії. Саме до цього підрозділу потрапив наш колега під час розподілу у Дніпрі. Розповідає, що перший етап військового вишколу він проходив саме в гарячій точці.
- Наша задача тоді полягала у тому, щоб не дати ворогу прорвати редути. Ми чітко її виконали і всі разом повернулись зі свого першого завдання. Хочу сказати, що на той час у російської армії не було так багато високоточної зброї та FPV-дронів, тому нам вдалося без втрат вийти з бойових позицій. Визнаю, що було страшно вперше в реальності брати участь в бойових діях, але згодом і до цього звикаєш, – розповідає Євген Демидов.
Після свого «дебюту» нацгвардієць Демидов почав поступово заглиблюватись у військову справу. Навчання відбувалось у перервах між виконанням поставлених тактичних завдань.
Набували досвіду за кордоном
Восени 2023 року наш колега разом з побратимами відправився до Німеччини – навчатись тактиці коригування вогню.
- Ми проходили вишкіл на базі НАТО. Варто підкреслити, що організація навчань була на високому рівні – все відбувалось злагоджено, цікаво і продуктивно. Крім українців, в Німеччині переймали досвід і військові з інших країн. Спілкувались ми через перекладачів. Виконували завдання, застосовуючи сучасне озброєння і техніку. Сьогодні я можу підтвердити, що такі тактико-технічні засоби працюють разом з українською армією завдяки підтримці наших міжнародних партнерів, – зазначає Євген.
З човна одразу на «Східний бал»
Повернувшись на рідну землю, підрозділ нацгвардійця Демидова попрямував до Серебрянського лісу, що знаходиться поблизу славнозвісного населеного пункту Кремінна Луганської області. Саме на цій локації на той момент розташовувалась одна з важливих тактичних позицій ЗСУ, яку і мав тримати наш земляк разом з побратимами. Ворог через ліс намагався прориватись на українську територію. З цією метою застосовував скиди з авіації, підпалював місцевість, та наші хлопці витримали натиск російської армії, але за це довелось платити високу ціну…
- Тут у нас уже пішли перші втрати і поранення. Знаєте, коли бачиш пораненого побратима, який потребує твоєї допомоги, то те, що літає і відбувається навколо, втрачає сенс. Твоя місія – врятувати людину, це робиться на адреналіні, страх приходить потім, коли розумієш, що працював під кулями, – ділиться своїми враженнями військовослужбовець.
У Серебрянському лісі підрозділ Євгена Демидова виконував свої завдання 3 місяці. Доки не з’явилась необхідність переміщуватись для підсилення іншого гарячого напрямку…
Харківщина – найважче випробування
У травні 2024 року наш Захисник розповідає, що супротивнику вдалось здійснити прорив на Харківському напрямку. Аби не дати йому продовжити свій шлях територією України, багато сил ЗСУ було направлено саме сюди. Серед них – і підрозділ Євгена. Розповідає, що спочатку виконували завдання з утримання ворога, а потім – його витіснення до кордонів рф.
На Харківщині він перебуває вже понад 9 місяців, називає цей напрямок найважчим у порівнянні з іншими:
- З трьох напрямків, на яких нам доводилось воювати, Харківський – найважчий. Тут вони (Авт. російська армія) застосовують проти нас все, що можна. Я потрапив і під гази, дивом вижив. Довелось евакуювати побратима, який надихався чаду. Слава Богу, його врятували.
Воїн зазначає, що під час виконання військової місії доводиться працювати в різних ситуаціях – вести бойові дії на ближніх (в декількох десятках метрів від ворога) і дальніх відстанях. Євген Демидов говорить, що зараз вони мають достатньо сучасної зброї та техніки українського і зарубіжного виробництва.
Під час інтерв’ю наш колега як раз був на відпочинку, тому жив у нормальних умовах. Але за два роки війни змінив багато місць перебування – окопи, бліндажі, в яких доводилось жити тижнями. Але наших Воїнів не лякають такі умови, вони навчились виживати будь-де, тим паче вже освоїли тактику облаштування побуту в землянках. Пічки, буржуйки, харчові набори, речі першої необхідності – все це завжди беруть з собою. Благо, державне постачання вже налагодилось і волонтери завжди підтримують цінною допомогою.
Говорячи про допомогу, Євген згадав про, що коли його мобілізували, перше своє обмундирування він отримав від Покровського ГЗК, за ініціативи начальника свого кар’єру Анатолія Сізова.
Була у нього і романтична історія…
Ще працюючи на верхньому комплексі Чкаловського кар’єру №2 гірничому майстру Євгену Демидову по роботі доводилось спілкуватись з енергодиспетчерами підстанцій. Однією з таких була Наталія Корсакова. Вони підтримували зв’язок на роботі, тому мали контакти один одного. Коли наш Захисник приїздив на свою першу ротацію, у нього виникла необхідність пошуку машини, яка б перевезла чоловіка з побратимом з Нікополя до Покрова. І тут Євген згадав, що Наталія кермує автівкою. Їй і зателефонував. Жінка, звісно, не відмовила військовому. Ця ситуація і стала доленосною в їхньому подальшому житті.
Тепер Євген і Наталія – подружжя. Вони підтримка і опора один для одного. При першій же нагоді шукають можливість побачитись. Як правило, до коханого приїздить дружина, бо військового поки що не відпускають у чергову відпустку.
Крім Наталії, на повернення тата і дідуся чекають його три донечки від першого шлюбу – Анна, Євгенія та Іра, а також 2-річна онучка Софійка. Вони тримають зв’язок з Захисником і з нетерпінням чекають його повернення з Перемогою.
І ми чекаємо. Чекаємо кожного українського Воїна вдома. І завдячуємо за те, що маємо можливість дихати вільним та запашним повітрям своєї незалежної країни. Ми впевнені, що завдяки таким мужнім і незламним Захисникам, як Євген, ми обов’язково вистоїмо і повернемо мир на Україну.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
