26 лютого 2022 року він стояв в черзі на розподіл у військкоматі. Як тільки дізнався про початок повномасштабної війни, не вагаючись, вирішив для себе стати на захист свого дому, своєї родини. Вирішив, що має зробити все можливе, аби російські окупанти не атакували його рідний край. Через 2,5 роки участі у бойових діях він отримав поранення, але після реабілітації все одно повертатиметься на фронт, бо знає, що він там потрібен, тому жодного дня не пожалкував про свій добровільний вибір. До вашої уваги історія нашого скромного колеги – раніше слюсаря Покровського кар’єру, який 17 років пропрацював у цьому підрозділі, а нині – військовослужбовця окремої танкової бригади – 51-річного Сергія СИНИЦІ.
«Нас було багато з кар’єру…»
Цей факт констатує Сергій Григорович, згадуючи день, коли добровільно відправився до військкомату. Таке вольове рішення він прийняв одразу після початку війни, а от з родиною було складніше. Дружина Наталія (теж працівниця нашого підприємства), звісно, не відпускала свого чоловіка на фронт, а дорослий 33-річний син Дмитро хотів іти разом з батьком. Але він уже теж тричі тато своїх чудових діточок, які потребують його турботи та захисту. Глава родини зумів переконати сина залишитися в цивільному житті. Тепер дружина Наталія, син Дмитро разом з трьома онуками – надійна підтримка і натхнення Воїна, його стимул і непробивна броня.
Сергій Синиця пригадує, що разом з ним добровольцем до військкомату прийшов вже, на жаль, полеглий Герой Андрій Крівченко – тоді заступник начальника Покровського кар’єру. Вони разом потрапили до Криворізької танкової бригади, але згодом Андрій Миколайович перевівся сапером, а наш співрозмовник залишився водієм у своїй частині.
На передових лініях фронту
- Основне завдання нашого Захисника – постачати на фронт бойову техніку, а натомість забирати з поля бою підбиту.
- Я кермую великим тралом, який здатен перевозити декілька одиниць техніки одночасно. Наша задача – підсилювати бойові позиції українського війська та вивозити понівечену техніку на ремонтні майданчики. В цьому нам допомагає тягач, який бере на себе найбільш небезпечну роботу, а потім передає нам вцілілий арсенал, – розповідає Сергій Синиця.
З такою небезпечною бойовою місією Воїн за понад 2,5 роки війни об’їхав сотні кілометрів, побувавши у багатьох гарячих точках. Спочатку – на Запорізькому напрямку, потім була Херсонщина, Донбас, Харківщина, а зараз – Сумщина, на кордоні з курською областю рф.
Сергій Григорович поділився з нами своїми спогадами про той час, коли вони з побратимами заїхали на Херсонщину:
- Важко і моторошно було бачити розруху навколо – покинуті і розтрощені домівки, понівечена техніка, багато полеглих воїнів. Ми своїх швидко забирали з поля бою, а от ворог не поспішав цього робити. Картина тоді була, самі розумієте…жахлива.
Розповів Сергій Григорович і про те, які він на тій самій Херсонщині ледь наступ українських військ не зірвав. Зараз Захисник про це згадує з посмішкою на обличчі:
- Це був листопад 2022 року. Коли почався контрнаступ і ЗСУ пішли виганяти російських окупантів з Херсону, наш підрозділ перебував у селі Дудчани. Якось я вночі виконував завдання на своєму тралі. Перевозив танк, коли майже нічого не було видно, бо ще й туман заполонив все навколо. І тут несподівано мій трал пірнув у воронку. Танк боком став і з’їхати не міг, і взагалі зрушити з місця. Навколо ЗСУ проводять спецоперацію – активний рух техніки нашої, а я потрапив у таку халепу, ще й дорогу частково перекрив. Але нічного все вирішилось оперативно.
Запам’ятались оборонцеві і нетипові для його військової посади завдання, коли він у складі мобільної групи збивав дрони поблизу Часового Яру і Бахмута, що на Донеччині.
- На той час Бахмут, ще був під контролем України. Там ми багато втратили своїх…
Отримав поранення на кордоні з ворожою технікою
Крайнє місце дислокації підрозділу, в якому служить Сергій Синиця, – це Сумщина – кордон між Сумською і курською областями. Перебуваючи на цих позиціях, наш колега з побратимами займався постачанням техніки для ЗСУ до кордону. Перетинати його, каже, заборонено, бо автоматично стаєш прямою ціллю для окупантів.
- 17-го серпня 2024 року ми як раз підвезли танки і почали їх розвантажувати, аж раптом – приліт і вибух. Трьох нас тоді накрило – українських військовослужбовців. Я отримав контузію, чисельні осколкові поранення, два осколки – біля серця, лікарі сказали, що їх чіпати не можна.
Після поранення наш Захисник вже понад місяць знаходиться на лікуванні і реабілітації – вдома, поряд зі своєю дружиною. Але говорить, що вже майже оговтався від травм і готовий знову повертатись на свої бойові позиції. Сергій Григорович без будь-яких вагань стверджує, що жодного дня не пожалкував про своє рішення стати на захист країни. Як тоді, так і зараз, вважає це своїм обов’язком.
У День Захисників та Захисниць мужній Воїн Сергій Синиця бажає всім своїм побратимам якнайшвидшого повернення додому – до мирного життя, звісно, після Перемоги України.
Ми дякуємо нашому колезі-Захиснику за те, що поділився своєю історією. Щиро бажаємо Сергію Григоровичу міцного здоров’я, сталевої витримки і сильного янгола-охоронця. Спасибі вам, що Захищаєте.
Наталія ЧЕПЕЦЬ
