Він там, де небезпека чатує на кожному кроці, де земля всіяна ворожими снарядами та здригається від пострілів. Старший сапер Дмитро Сердюк із 48-ї окремої інженерної бригади до повномасштабного вторгнення росії працював на Покровському ГЗК – машиністом крокуючого екскаватора у Північному карʼєрі. Нині ж досвідчений гірник, а ще – коханий чоловік та люблячий батько двох дітей, вже третій рік поспіль мужньо боронить Україну на передовій.
Наш колега одним із перших відправився захищати Батьківщину. Зробив це добровільно. 27 лютого він пішов у військкомат, щоб стати до лав Збройних Сил України.
– Це справа честі кожного чоловіка, бо в першу чергу ми захищаємо своїх рідних, своїх дітей. Якщо не ми, то хто? Сидячи вдома, нічого не зміниш, – переконаний Дмитро Сердюк.
З відчуттям обов’язку та за покликом серця
Оскільки чоловік раніше не мав військового досвіду, спочатку він отримав відмову. Слова «приходьте пізніше» сприйняв буквально і через чотири дні наш наполегливий колега знову прибув до військкомату сповістити про своє бажання захищати Україну. Цього разу йому сказали так: «У разі потреби ми вас знайдемо». Чекати довелося недовго, 10 березня надійшла телефонограма з роботи із викликом, мобілізували Захисника 11 березня 2022 року.
У родині з розумінням та повагою поставилися до рішення Дмитра, хоча нелегко відпускати кохану людину на війну. Дружина Наталія хвилювалася, діти – Владислав (13 років) та Кіра (10 років) – плакали, а люблячий татусь запевняв їх, що все буде добре.
Від свого батька майбутній Воїн отримав таку настанову: «Будь козаком». Так Захисник і визначився з позивним – «Козак», а як інакше.
До слова, батько Захисника Микола Сердюк – теж наш колега. Разом із сином вони працювали на одній машині, ЕК 15/90 №175.
Дмитро розповідає, що в нього не було страху, коли він йшов захищати країну, бо він був упевнений, що вчиняє правильно.
Вчився військовому вишколу з нуля
На початку служби Дмитра разом з іншими мобілізованими відправили на вишкіл у 143 об’єднаний навчально-тренувальний центр, що у Камʼянці–Подільському Хмельницької області. За розподілом він потрапив до 48-ї окремої інженерної бригади. Навчання проходило два тижні. Перша ротація особового складу була до Придністровʼя, аби запобігти прориву російської армії з цього напрямку. Невдовзі бригаду Дмитра перекинули в Миколаївську область, місце дислокації було поблизу містечка під назвою Баштанка та біля Снігурівки. Там точилися запеклі бої. Перед нашими військовими стояло завдання – зупинити супротивника у разі наступу. Сапери готувалися зустрічати непроханих гостей так званими «іграшками» – подарунки, на які заслуговує ворожа навала.
Саперною справою бригада Дмитра займалася і на Херсонщині, після її деокупації. Військові здійснювали мінування та розмінування території, готували місця для будівництва бліндажів.
Влітку 2023-го року Дмитра відправили на навчання до Німеччини, де з військових готували професійних штурмових саперів. Там були інструктори з різних куточків планети – Америки, Нідерландів, Кіпру, Голландії, Норвегії та багатьох інших країн. Але вони не брали участі у реальних бойових діях. Тож наші бійці не лише навчались новому, а й ділились з інструкторами своїм досвідом, набутим у реаліях війни.
Загалом навчання було ефективним та дуже корисним, нашим військовим організували гарний прийом. А під кінець відрядження провели екскурсію Берліном, влаштували маленьке свято з барбекю, шашликами та німецьким пивом. Після повернення з-за кордону Дмитру дали відпустку на 15 днів.
Після відпочинку Захисник повернувся у пекло війни, бійців перекинули на Донецький напрямок. Разом з побратимами Дмитро ходив на штурми, брав участь у звільненні Кліщіївки.
– Якщо у десантників на шевроні значиться «Завжди перші», то сапери йдуть попереду перших. Ми були на тих позиціях, де ще не ступала піхота та штурмовики, робили свою справу, – розповідає оборонець.
Фронтовими шляхами Донеччини Дмитро крокував близько 4-х місяців. Чоловік отримав численні контузії, після яких трохи перепочив – і знов у в бій.
Найважче – втрачати побратимів
Навесні цього року Дмитру Сердюку присвоїли звання старшого солдата, а за посадою він – старший сапер.
Дмитро зазначає, що війна несе в собі багато горя, особливо боляче для нього було втрачати побратимів…
– Найскладніші моменти на війні, це коли потрапляєш у якусь екстремальну ситуацію, наприклад, під обстріл та атаку дронами, і розумієш, що можеш більше не побачити своїх рідних, – ділиться Захисник.
Попри психологічну і фізичну втому, Дмитро не шкодує про своє рішення піти на фронт. Наш «Козак» вважає своїм чоловічим обовʼязком захищати свою родину і Батьківщину. Водночас він захоплюється патріотизмом українських юнаків, які із досягненням повноліття добровільно пішли служити, з такими часто зустрічався на лінії фронту. Але переконаний, що воювати повинні чоловіки більш зрілого віку.
Війна значно вплинула на світогляд нашого Захисника, а військове братерство стало для нього другою родиною. Як досвідчений Воїн, Дмитро є наставником для новобранців, для яких моральна підтримка дуже важлива.
Знаходячись далеко від дому, безцінними для Дмитра є моменти спілкування зі своїми рідними по відеозвʼязку.
Під час нашої бесіди він вимовив такі мудрі слова:
– Ми повинні любити свою країну, свою землю, рідних і близьких, цінувати те, що в нас є зараз.
Наш мужній Захисник виборює незалежність та краще майбутнє для своїх дітей, родини, для кожного з нас. Йому хочеться бачити Україну вільною і квітучою, де пануватиме мир та справедливість. Для цього Дмитро Сердюк зі свого боку робить все можливе. Ми безмежно вдячні йому за звитягу та відданість справі! Пишаємось, що серед наших колег є такі відважні Воїни!
Анастасія ШАБЛЯ