Саме ці слова багато разів повторював наш колега, Воїн ЗСУ Валентин Забутний, під час розмови телефоном. «Ми тут всі – звичайні хлопці, які просто виконують свою роботу», – говорить Захисник, перебуваючи на одному з найнебезпечніших напрямків фронту – Лиманському, що на Донеччині. На таких «звичайних хлопцях» і тримається українське військо, яке вже третій рік поспіль дає російським агресорам гідну відсіч і не дозволяє загарбати нашу незалежну країну. До вашої уваги історія одного з них – Валентина Забутного, який до повномасштабного вторгнення працював електрогазозварником у Покровському кар’єрі. Роботі на комбінаті він присвятив понад 35 років свого життя.
«Дівчина заплакала мені в трубку…»
Спогад цієї розмови з працівницею військкомату Валентин Олександрович і досі пам’ятає. То була звістка, що колишньому учаснику АТО знову треба ставати на захист своєї родини і всієї країни. Так, наш колега свого часу (у 2014-2015 роках) тримав позиції української армії на Луганському напрямку, в районі Попасної. Служив тоді кулеметником десантного відділення БМП. Маючи за спиною бойовий досвід, 56-річний Валентин Забутний був один із перших, кого підняли за тривогою, коли російські війська війною пішли на територію України.
Наш колега пам’ятає, як 25-го лютого 2022 року задзвенів його телефон. Голос в ньому сповістив про те, що учаснику АТО необхідно з’явитись до військкомату. Валентин Олександрович, не вагаючись, відповів, що прибуде у найближчий час. У відповідь почув плач… Дівчина плакала від емоцій та гордості за те, що жоден чоловік, якому вона телефонувала, не відмовив у підтримці країні в такий важкий час.
Херсонський «кавун» запам’ятався йому на все життя
За розподілом наш колега потрапив до 60-ї окремої мотострілкової бригади. Вже через тиждень у її складі Валентин Забутний брав участь в обороні Херсону.
- Ми стояли між Нововоронцовкою і стелою «Кавун», район Осокорівки. Тоді ми з побратимами потрапили у важку ситуацію, але все ж таки не допустили того, щоб ворог пройшов далі, хоча самі згодом потрапили в оточення. Та нічого, вибрались. З того часу наш підрозділ 8 місяців тримав лінію фронту між Нововоронцовкою та Зеленодольськом. По суті, я захищав свій рідний край, – розповідає військовослужбовець.
Валентин Олександрович зазначає, що на той час постачання фронту тільки почало набирати обертів. На першому етапі війни українським оборонцям багато чого бракувало – від одягу до засобів живлення та зв’язку. Саме у цей слушний момент нашому колезі зателефонували з комбінату, запитували про потреби, пропонували допомогу. Воїн озвучив свій запит, на який невдовзі отримав відповідь у вигляді радіостанції, планшету та портативної сонячної батареї. Спорядження військовому привезли прямо у херсонські степи, де він тоді тримав оборону. Валентин Забутний висловлює подяку підприємству за таку важливу підтримку.
Захисник також брав безпосередню участь у першому етапі наступу на Херсонщину. Розповідає, що тоді він у складі 60-ї бригади дійшов аж до Берислава. Потім їх підрозділ відвели і, за наказом командування, перекинули на Бахмутський напрямок. З того часу наш колега виконує «свою роботу» на території Донеччини.
Вони прикривають піхоту
- Задача мінометника полягає у тому, щоб не пустити піхоту до піхоти в пряму взаємодію. Ми ведемо постійне спостереження за ворогом. І як тільки бачимо, що російські війська рухаються в напрямку нашої піхоти – одразу ж відкриваємо вогонь, аби відбити намір наблизитись до українських позицій. Тобто забезпечуємо вогневу підтримку піхоти, – зазначає командир мінометного розрахунку Валентин Забутний.
Уявіть собі, що за період повномасштабної війни наш колега випустив вже понад 4 000 снарядів по локаціям російських окупантів!
Фронтові дороги Захисника пролягали через різні напрямки Донецької області. Одним з найгарячіших був Бахмут, коли вогонь противника доводилось відбивати буквально в декількох метрах – із сусідніх будинків.
Бої за Бахмут, які тривали з серпня 2022-го по травень 2023 року, були найзапеклішими. Валентин Забутний разом зі своїми побратимами був у складі тактичної групи, яка прикривала від російських окупантів так звану «дорогу життя» через с. Іванівське (село на південь від траси Костянтинівка – Бахмут). Уся логістика до міста зосереджувалась на цьому шляху, по якому українським військам постачали зброю та боєприпаси.
Після фортеці Бахмут фронтові шляхи нашого колеги пролягали через Богданівку (Авт.: Там він тримав оборону поряд з підрозділом нашого полеглого Героя Андрія Крівченка. Згадує, що були на сусідніх вулицях, але так і не зустрілись…), Часів Яр, Костянтинівку, Дружківку, Куп’янськ, Кремінну.
- Ми постійно перебуваємо на Донеччині, наш підрозділ поки що не виводили на ротацію, – розповідає Захисник.
Сюди до свого тата приїздив і син нашого колеги Олексій – теж військовослужбовець ЗСУ. Як і батько, він пройшов АТО, приєднався до лав добровольців і під час повномасштабної війни. Зараз Олексій лікується після важкого поранення, яке отримав будучи у складі першого піхотного батальйону 93-ї бригади. 32-річний Воїн отримав серйозні травми, коли його підрозділ відбивав штурм російських військ поблизу Часового Яру.
«Немає там про що розповідати…»
Коли ми запитали в оборонця про випадки, ситуації на фронті, які йому найбільше запам’ятались, він відповів так:
- Ми тут намагаємось не запам’ятовувати події. Війна нічого доброго в собі не несе. Це мені ще мій дід казав, коли я просив розповісти про Другу світову. Тепер і сам розумію, чому його відповідь тоді була саме такою.
Валентин Олександрович говорить, що теж не розповідатиме своїм онукам (а вже має трьох!) про війну. Він переконаний, що діти не повинні про це знати. І зараз Захисник «виконує свою чоловічу роботу», аби якнайшвидше повернути своїм онукам мирне життя у незалежній країні. На цьому тернистому шляху своєю опорою і підтримкою Валентин Забутний називає дружину Нелю. Поки що він, жартуючи, називає себе «її віртуальним чоловіком», який всього 8 днів у цьому році провів вдома. Але подружжя підтримує один одного вірою в перемогу і якнайшвидшу зустріч під мирним небом.
