Вже півтора роки він щодня дивиться в очі смерті. Його професійні здобутки вимірюються не кубами видобутої гірничої маси, а снарядами, випущеними по ворогу. Гарячі точки Запорізького та Донецького напрямків – вже звичні місця роботи старшого навідника артилерійського дивізіону – 37-річного Сергія Синіченка. Він – наш колега, який з 2007 року працює на комбінаті. Пройшов професійне зростання з помічника крокуючого екскаватору до начальника гірничої дільниці Покровського кар’єру. Досвідчений гірник, мужній Захисник України, коханий чоловік та люблячий батько своїх синів – один з Героїв, про яких має знати країна. Напередодні нашого професійного свята, Дня гірника та металурга, ми поспілкувались з Сергієм, і готові поділитись з вами його історією.
Коли Сергію Синіченку зателефонували з військкомату і запросили на бесіду, він навіть не думав відмовлятись. Хоча мав на це законне право. Ви запитаєте: чому? Тому що наш колега – батько трьох неповнолітніх синів, і міг не йти на війну, а бути поряд зі своєю родиною. Звісно, рідні усіма силами намагались утримати його, але чоловік прийняв своє вольове рішення.
- Я вважаю, що захищати свою родину, дітей і країну, в якій вони живуть, – це борг кожного чоловіка. Саме тому я не став ховатись за «білим квитком», а просто зібрав необхідні речі і відправився на фронт, – розповідає Сергій.
Його військова служба розпочалась з 27 січня 2023 року. Вишколу чи бодай якогось досвіду Сергій Синіченко на той час не мав. За словами Воїна, перед тим, як відправити до бойової частини, з ним провели бесіду. За її результатами склали морально-психологічний портрет, який відповідав артилерійському напрямку служби.
Сергія розподілили до артилерійського дивізіону на посаду старшого навідника, який працює з самохідною артилерійською установкою «Гвоздика». Курс молодого бійця наш колега проходив безпосередньо на базі військової частини. Спочатку протягом місяця вчився на навідника, також пройшов курс базової військової підготовки.
Як розповідає Захисник, його перша бойова позиція у складі розрахунку розташовувалась неподалік села Приютне Запорізької області. Цей населений пункт і тоді, і зараз, є одним з найнебезпечніших.
- В напрямку села Приютне ми дислокувались як раз, коли розпочався контрнаступ – 4-го червня 2023 року. Потім було Оріхове, працювали і по периметру Роботиного – в гарячих точках в межах Запорізької області. Далі – Донеччина… На Авдіївському напрямку ми стояли на фланзі – прикривали армію, коли наших виводили звідти. Зараз – Часів Яр…, – розповідає про свої фронтові дороги Захисник.
В цілому Сергій визнає, що попри небезпеку, він уже звик до сурових буднів військового. Хоча визнає, що з кожним днем морально стає все важче витримувати випробування війною. Особливо, коли накриває ворожа артилерія.
- Розвідка, ударні дрони, контрбатарейна боротьба дуже сильно розвинена у ворога. Якщо ми випускаємо по них 5 снарядів, працюємо точково, то у відповідь російські війська відпрацьовують цілий сектор. Вони бачать звідки летить з нашого боку, і випускають у десятки разів більше снарядів, просто стираючи локацію з лиця землі, – ділиться своїм військовим досвідом Сергій Синіченко.
Результатом такої підступної атаки ворога по нашим військам можуть бути технічні втрати та людські – найстрашніше, що несе за собою війна. Правда, наш колега зізнався, що саме його розрахунок тримається у повному бойовому складі. Чого, на жаль, не скажеш про весь дивізіон – тут втрати побратимів були… Кожна з них щемливим болем викарбувалась в серцях Захисників.
Під час служби Сергій постійно тримає зв’язок зі своєю родиною – коханою дружиною Наталією (теж працює на комбінаті), синами – Максимом, Іваном та молодшим Данилком. Захисник дуже сумує за ними, говорить, що вже двічі був у 10-денній відпустці вдома, після чого особливо важко повертатись у пекло війни.
- Важко… Але ми тримаємось. Не маємо права зламатись заради наших дітей. Особисто я не хочу, щоб мої сини жили під російською окупацією. Заради цього і тримаюсь. Кожен день себе переконую в тому, що треба терпіти і боротись, – ділиться своїми думками Воїн.
До речі, під час бесіди з Захисником він нам розповів, що, будучи у першій відпустці, звертався по допомогу на підприємство. Тоді підрозділу Сергія був потрібен прилад нічного бачення та автономна сонячна батарея для живлення. На прохання Воїна керівництво Покровського ГЗК відреагувало позитивно – він отримав спорядження зі словами подяки за гідну службу.
З нагоди професійного свята гірник зі стажем Сергій Синіченко адресував своїм колегам такі слова:
- Терпіння і віри – в себе та ЗСУ. Нехай всі займаються своєю справою заради досягнення спільної мети – нашої Перемоги.
Ми не втомлюємось казати, що захоплюємось такими сміливими Захисниками, як Сергій, нашими колегами, які, не вагаючись, за потреби, взяли до рук зброю. Дякуємо Сергієві Синіченку та всім гірникам-військовим за їх віддану службу та відчайдушну боротьбу за мирне життя в незалежній країні. Наш колега прагне, щоб воно для його дітей було саме таким, тому і бореться заради цього! А синочки пишаються своїм татом-Героєм і з нетерпінням чекають додому з Перемогою! Хай так і буде, якнайшвидше!
Наталія ЧЕПЕЦЬ
