Як тільки рф напала на Україну, він сказав дружині, що хоче сам піти до війська, бо якщо залишаться вдома, то нічим не допоможе хлопцям, котрі боронять Україну. 16 березня 2022 року отримав повістку, не вагаючись, пішов до військкомату, адже розумів, що має захистити близьких та рідне місто від агресора. Знайомтесь – Роман Безпавлий, дробильник Олександрівської збагачувальної фабрики, а нині – військовослужбовець ЗСУ. Напередодні Дня Захисників і Захисниць України ми поспілкувались з чоловіком і готові познайомити вас з його фронтовою історією.
Спочатку Роман Миколайович служив стрільцем в роті охорони нашого міста . Далі проходив підготовку у 58-у окремому стрілецькому батальйоні на посаді командира відділення кулеметного взводу. Далі він розраховував поїхати на Херсонщину, щоб звільняти сусідів, натомість отримав «путівку» в один з найгарячіших напрямків – на Донеччину. Безпосередню участь у бойових діях брав з 11 серпня по 16 листопада 2022 року, а також з 11 лютого по 8 березня 2023 року. Молодший сержант Безпавлий був командиром 3-го окремого кулеметного відділення у званні та разом з побратимами виконував бойові задачі поблизу Опитного, Курдюмівки та Бахмута.
Потрапивши у саме пекло війни, Роман спочатку думав, що йому буде страшно, але відчуття були зовсім інші:
– Мені постійно здавалося, що я живу не в реальному світі, а знімаюся у якомусь фільмі. Цілодобові обстріли, вибухи, недосип і тотальна втома – ось все, що оточує солдатів. З часом звикаєш і до цього…
Першим населеним пунктом, куди потрапив Роман Безпавлий, була Курдюмівка. Там перед українськими воїнами стояли такі відповідальні задачі: займати посадки, виганяти ворога та утримувати територію. Але тоді виконати заплановане не вийшло. Зайшовши у тил до окупантів, солдати першого взводу його роти потрапили в засідку. Там загинуло 11 хлопців, 27 – отримали поранення. Це було велике потрясіння для всіх. Роман говорить, якби він був серед них – то його б, певно, очікувала така ж доля…
Під щільним вогнем агресора наш співрозмовник разом з побратимом, не думаючи про свою безпеку, допомагали пораненим, евакуювали їх з поля бою. Говорить, що йому особисто неодноразово доводилося бути під обстрілами, але Бог захищав від ворожих куль.
Втрачав наш Захисник і побратимів зі свого взводу. Говорить, що спочатку їх було 12, а залишилося 6:
– Ми були однією родиною, дружили й завжди підбадьорювали один одного, вірили та разом наближали Перемогу. Було надзвичайно боляче втрачати людей, і я дуже сильно переживав.
Одним з найемоційніших моментів на війні для Романа Миколайовича стали щирі слова подяки від поранених хлопців, яких він рятував. Говорить, що ті емоції не зрівняються ні з чим, адже вони зачіпають душу.
Цілодобові обстріли, кам’яна, в прямому сенсі слова, земля, яку потрібно було рубати сокирами, щоб викопати окоп і місцеві жителі, які здавали позиції українських військових… У таких надважких умовах Роман Безпавлий, не шкодуючи себе, робив свій внесок в нашу майбутню Перемогу.
А поки він був на фронті, вдома за нього хвилювалися та молилися рідні: 23-річна донька Дарина, 12-річний син Віталій і кохана дружина Олена. Вони чули його голос вкрай рідко, адже «на нулі» зв’язку не було. Але все ж він намагався, коли приходив на пункт постійної дислокації, зв’язатися з найріднішими та запевнити, що з ним все гаразд.
– Психологічно найважче мені було, коли я подумав про те, що можу ніколи більше не побачити свою родину. Адже на війні ти щодня «помираєш», тобто прокидаючись зранку не знаєш, чи доживеш до вечора, – ділиться відчуттями Захисник.
На війні у Романа загострилася стара проблема зі здоров’ям. Через це йому знадобилося оперативне втручання. Зараз воїн продовжує лікування і паралельно служить в роті охорони.
Роман Миколайович говорить, що війна навчила його розбиратися в надійності людей – тобто розуміти, на кого він може покластися на 100%, а на кого – ні.
– У День Захисника я вітаю всіх українських воїнів, які кують нашу спільну Перемогу. Хочу побажати їм, щоб вижили та повернулися додому, обійняли рідних та розпочали писати нову мирну сторінку свого життя! Я вірю, що так і буде! – емоційно завершує нашу розмову Роман Безпавлий.
Ми ж, в свою чергу, висловлюємо слова подяки мужньому воїну за те, що стоїть на захисті нашого спокою, за неймовірну витривалість та стійкість, з якими він виконував бойові задачі. Бажаємо вам, шановний Романе Миколайовичу, козацького здоров’я, бойового духу, позитивного настрою та підкорення життєвих вершин під мирним небом рідної України!
Олександрина ЛЕЩЕНКО
