З повномасштабним вторгненням російських військ на територію нашої країни, війна жорстоко увірвалася в домівку кожного українця. Весь наш народ об’єднався у боротьбі з агресором. Захищати країну, взявши до рук зброю, рушили й працівники Покровського гірничо-збагачувального комбінату. Під час війни підприємство надало роботу багатьом переселенцям, що втікаючи із «гарячих» точок, знайшли прихисток у Покрові. Ми продовжуємо знайомити наших читачів з їхніми історіями.
Знайомтесь, Володимир – переселенець із Харківщини, працював на комбінаті охоронцем. Зараз він у лавах ЗСУ здобуває омріяний мир для рідної землі. А нещодавно у житті мужнього Захисника відбулася радісна подія – одруження з коханою дівчиною Оленою. Тож ми щиро вітаємо новостворену родину та бажаємо їм якнайшвидшого воззʼєднання, щасливого подружнього життя під мирним українським небом, в якому яскраво майорітиме жовто-блакитний стяг Перемоги.
Всі плани змінила війна
Родом Володимир із села Семенівка, що на Харківщині. 35-річний чоловік розповідає, що на момент російського вторгнення, 24 лютого 2022-го, він був на заробітках за кордоном. Дізнавшись про жахливі події в Україні, чоловік не міг стояти осторонь та вирішив негайно повернутися на Батьківщину, адже тут залишилися його найдорожчі люди. На жаль, село Семенівка, де мешкають його батьки, опинилося в окупації. Наречена Олена, з якою познайомився за кордоном — покровчанка. Тому чоловік одразу приїхав до нашого міста й отримав статус внутрішньо переміщеної особи.
Володимир дуже хвилювався за своїх батьків, навіть намагався до них прорватися на окуповану територію, але його спинили тероборонівці, котрі не дозволяли цивільним наближатися до небезпечної ділянки фронту. Тоді ж чоловік прийняв рішення захищати країну і справедливість, долучившись до лав ЗСУ. З таким проханням впродовж трьох місяців він звертався у військкомат, але чув відмови, аргументовані військовими, що людей в армії вдосталь.
Життя на новому місці
Після невдалих спроб потрапити до війська, Володимир розглядав варіанти заробітку у Покрові, обрав роботу на комбінаті. У травні минулого року влаштувався до Служби охорони. Наш новоспечений колега був приємно вражений від того, як привітно прийняло його наше місто.
– Люди тут – добрі та чуйні, саме ж місто – гарне, доглянуте, милує око.
Поки минали трудові будні, не забарилися й добрі новини з фронту: торік восени під час Харківської операції українські Захисники звільнили Семенівку. Її мешканці нарешті знову відчули себе вільними людьми, серед яких і батьки Володимира.
Пекло в окупації
Про життя в окупації батьки нашого Захисника розповідають, що було їм не солодко. Загарбники базувалися у сусідньому селі, вели бойові дії в районі Балаклеї, а через Семенівку як раз пролягав ворожий маршрут. Місцеві мешканці, більшість яких вже похилого віку, ховалися по домівках, зайвий раз не виходили з двору, щоб не потрапляти на очі російським військовим. Але неприємні інциденти все ж таки траплялися, оскільки окупанти не соромилися відбирати у цивільних майно, особливо транспортні засоби.
Неподалік від Семенівки знаходився полігон, тож росіяни звозили туди мобілізованих та часто влаштовували там свої військові навчання, під час яких над населеним пунктом рясно летіли ворожі снаряди. Селяни були налякані, шукали укриття, ховалися по підвалах. Відколи ж ЗСУ звільнили село, люди поступово оговтуються від пережитого.
Захищати країну вважає своїм обовʼязком
У грудні минулого року Володимиру зателефонували з військкомату та сказали зʼявитися. Коли чоловік прийшов, йому вручили повістку. Нині наш мужній колега на фронті боронить Україну, аби ми тут почували себе в безпеці. Вдома на нього з нетерпінням чекає його Олена. Зараз у закоханих немає можливості бути разом. У червні Володимира на кілька днів відпустили додому, аби він зміг одружитися за прискореною процедурою.
Розповідаючи про життя на війні, чоловік не був багатослівним, але нам було приємно почути з вуст військового такі зворушливі слова:
– Ми з побратимами один за одного стоїмо горою. Так само і свій народ не дамо ображати.
Захисник мріє лише про одне: щоб якнайшвидше закінчилася війна, тоді він зможе повернутися до своїх рідних. Коли ж Україна здобуде Перемогу, наш колега планує знову призвичаюватись до цивільного життя, зміцнювати родину та створювати сімейний затишок.
Ми вдячні вам, Володимире, за вашу мужність, за те, що з честю захищаєте Україну та наш спокій! Нехай вас оминають ворожі кулі та якнайшвидше настане Переможний ранок на нашій вільній українській землі.
Анастасія ШАБЛЯ
