19-річні друзі Володимир та Кирило – мешканці міста Краматорськ Донецької області. Вони разом з батьками приїхали до Покрова, ховаючись від війни. Ми зустріли вимушених переселенців в одному з центрів гуманітарної допомоги нашого міста. Вони із болем та сумом розповіли нам свою історію.
Як розповів Вова, 24 лютого він був у себе вдома. Вночі випадково прокинувся, взяв телефон, і там прочитав новини про те, що в Україні почалася війна. Того ж дня родина зібрала необхідні речі, щоб у випадку серйозної небезпеки, одразу ж бути готовими виїздити Хлопець говорить, що він та батьки чули вибухи, часто у будинку трусилися шибки. Люди все ж вірили, що все це скоро закінчиться, тому не поспішали залишати рідну домівку.
Але ситуація не покращувалася, а тільки навпаки. Тому було прийнято рішення їхати з міста під час загальної евакуації, яку оголосили на Донеччині. З собою хлопець покликав друга Кирила, не міг покинути його сам на сам з бідою. Кирило відзначає, що його батьки працюють у Польщі, тому хлопцеві було б надзвичайно важко самому, якби не допомога друга.
– 5-го квітня ми сіли в автівку та виїхали із рідного Краматорська. А вже 8-го квітня рашисти здійснили авіаудар по залізничному вокзалу, де на евакуацію чекали понад 4 тисячі людей. Величезна кількість жертв просто жахає! Загинули 52 людини, серед яких 5 дітей. Дуже боляче бачити подібні звірства окупантів, які посягають на життя мирного населення. Страшно й те, що ми також теоретично могли б бути там, – ділиться емоціями Володимир.
Шлях до Покрова тривав 2 доби. По дорозі біженцям зустрічалося чимало блок-постів, на яких військові перевіряли документи, цікавилися, звідки та куди саме прямують люди.
За словами друзів, машин навкруги було дуже багато, тому вони тривалий час стояли у заторах, а також у чергах за пальним.
Нарешті дісталися до нашого міста. Їх прихистили небайдужі покровчани, надавши житло з оплатою тільки за комунальні послуги.
Зараз біженці призвичаюються до спокійного життя, потроху облаштовуються на новому місці. Потребуючи сезонних речей, вони скористалися можливістю та підібрали собі одяг у центрі з видачі гуманітарної допомоги, розташованому у приміщенні Будинку творчості дітей та юнацтва за адресою вул.Центральна, 5.
Хлопці планують завершити навчання у закладах освіти Дніпропетровщини: Володимир має надію довчитися на кранівника у м.Кам’янське, а Кирило – на електрогазоварника у місцевому Центрі підготовки та перепідготовки робітничих кадрів. Надалі вони хочуть влаштуватися на роботу, щоб самостійно заробляти кошти на подальше життя.
Друзі кажуть, що вони приємно здивовані нашим невеликим, але охайним та гарним місто. Та попри навколишню красу, переселенці надзвичайно хвилюються за долю Донбасу. Вони сумують за рідною домівкою, вірять, що зможуть повернутися до Краматорська та відбудувати свою малу Батьківщину!
Так і буде, хлопці! Звільнимо, повернемось та відбудуємо всі окуповані території! Перемога буде за нами! Але для цього дуже важливо триматися разом, допомагати один одному, підтримувати і не здаватись перед будь-якими труднощами.
Підготувала Олександрина ЛЕЩЕНКО
